П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

А єфрейтор читав, перечитував, не помічаючи, як спочатку скупо, а далі все рясніше, падали на аркуш зрадливі краплини гіркої вологи. Не випускаючи паперу з рук, схилився до столу. Коли підніс голову, очі аж світилися.

– Господи, а я ж про вас, як про ворога… Такі на вколо душогуби, що не віриш уже нікому. Ви ж мене по вернули до життя! Це ж лист від батьків. І Марійка приписала. Вчителює батько й досі, а сестричка по його стопах… Господи…

І раптом в очах Войцехівського згас вогонь радості. В них з'явився страх. Наче несподівано нажаханий, скочив, приступив до Клинченка і, потрясаючи листом, спитав зло й гостро:

– А, може, це фальшивка? Де ви взяли листа?

– Лист справжній. Я одержав його місяць тому через товариша, якого попросив передати вашим батькам, що ви живі, здорові, турбуєтесь про них. Хіба ви не пізнаєте батькового почерка?

– Хто ж ви тоді, лейтенанте, що все у вас так просто: попросив, передали… написали… А кордони для вас існують чи ні? А риск? Для моїх батьків риск… Раптом дізнаються про їх листування зі мною – ворогом, з фашистським розвідником. Господи, які страшні слова «фашистський розвідник»! Тавро, його і кров'ю не змиєш.

– За батьків не турбуйтеся, Корнію Семеновичу. Листа вони переслали мені через офіційні радянські інстанції. Запевняю вас: кожне слово в ньому – свята правда. Вашим поневірянням прийшов кінець. На Батьківщині знають про вас усю правду. Мені доручено зробити вам таку пропозицію: хочете – повертайтеся додому. Я допоможу вам перейти лінію фронту. Вам дадуть можливість стати до лав Червоної Армії, щоб у боях довести: минуле – гірка помилка, у важку хвилину – ви з своїм народом. А є бажання – лишайтеся тут. Будемо разом бити гітлерівців з тилу. Теж бойова робота. І не менш небезпечна. Подумайте, Корнію! В Берліні дасте мені відповідь. Добре подумайте! В тил ворога Радянська Батьківщина посилає тільки добровольців. Маєте право відмовитись. А втім, не приховаю: в умовах, які склалися, ви дасте більше користі тут.

Войцехівський кинувся до Клинченка, обняв і сказав слова, які підводили риску під двома десятками років емігрантського животіння:

– Питаєте в спраглого, чи не промице криницю…

– Ну, от і вся інструкція, для якої викликав вас. Радий, що не помилився. Тепер в інтересах справи ніколи не забувайте: я – офіцер, ви – єфрейтор. А служимо в армії, де ніколи не вмирали традиції пруссаків і взаємини між людьми вимірюються чином. У ці дні на правах старшого команди можете триматися ближче до мене. Випаде нагода – поговоримо докладніше про ваші завдання. Насамперед думайте про те, де роздобути рацію. Думайте, але жодного кроку без мене не робіть.

Дорогою Клинченко уважно спостерігав за Корнієм. Чи не впаде настрій, чи не зігнеться єфрейтор під невидимим тягарем небезпечної ноші, яку погодився звалити собі на плечі?

Все свідчило: ні! Навпаки, ніколи ще не бачили Войцехівського таким діяльним, енергійним. Лейтенант чув, як один з команди говорив сусідові:

– Правда, що в потихонях чорти сидять. Таке ледащо було, а старшим призначили – мов посолений в'юн закрутився…

Йшов третій день війни, коли лейтенант Клинченко з навербованими в «Ролланді» гетьманцями дістався до Берліна. Пробитись у військову комендатуру було нелегко, її штурмували солдати й офіцери, яких події на Сході захопили зненацька: у відпустці, на госпітальному ліжку чи в службових відрядженнях. Вони юрмилися біля всіх входів і виходів, добиваючись хто нової адреси частини, а хто проїзних документів.

Допоміг лейтенантові незвичайний вигляд його підлеглих, з їх тризубими кокардами, жовто-блакитннми бантами. Годованців «Ролланда» приймали чи то за новий рід військ, чи то за представників якоїсь іноземної союзної армії. В усякому разі строкатість проклала їм коридор до віконця одного з помічників коменданта. Той, ознайомившись з документами, влаштував команду в спустілій казармі. А лейтенант, діючи за інструкціями штурмбанфюрера, подався на віллу Скоропадського уточняти плани гетьмана в зв'язку із вторгненням німецьких військ на Україну.

Йшов пішки, не поспішаючи, продумуючи деталі майбутньої розмови. Вона цікавила його можливістю не стільки з'ясувати позицію «претендента на український престол», як здобути в ході розмови інформацію. Вибір Скоропадського був, власне, добре відомий. З трьох розвідок-німецької, англійської та французької,: на луках яких він багато років пасся, – перевагу віддав гітлерівцям. А от що думають вони робити із своїм старим найманцем? У гігантській битві, яка розгорнулася між двома найсильнішими арміями світу, це, власне, вже якогось вирішального значення не мало. Та мало інтерес для радянських органів державної безпеки, оскільки недобиткам українського буржуазного націоналізму було відведено роль шпигунів, катів, поліцаїв.