П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Микола так і зробив. До того ж скучив за людьми, з якими можна поговорити, не приховуючи своїх думок. Коли вони втрьох опинились у безпечному місць, Бойко розповів новини:

– Центр уже давно наполягає, щоб я переїхав до Кракова. Розвідку радянського прикордоння з Грубешова німці майже припинили. Тамтешнє абверштелле займається лише перевіркою старих даних. Коло його інтересів Центрові вже добре відоме. Та перебратися сюди і влаштуватися на потрібну посаду не так легко. Відвідав сьогодні Долла в його мешканні. Сказав, що справи у ресторані нині йдуть кепсько і попросив допомогти мені влаштуватися до якогось закладу в Кракові. За це я згодний, як і раніше, працювати на розвідку, поліцію безпеки, на чорта, диявола. Тільки б заробляти побільше. Долл милостиво обіцяв, і, я гадаю, зробить. Моє ж завдання – зміцнити тут усі ланки зв'язку. Дещо ми вже встигли здійснити. До ланцюга зв'язку залучено кількох товаришів з числа польських антифашистів. З тобою, зокрема, зустрічатиметься зв'язковий- пан Станіслав. Надійна людина. Цього польського комуніста знаю ще з тих часів, коли я належав до КПЗУ. Ми підтримували зв'язок між нашими партійними організаціями.

– А докладніше?

– Розповім усе, що мені відомо. Станіслав – колишній лодзинський текстильник, активний учасник страйкової боротьби. В класових боях виявив себе сміливим бійцем, вмілим організатором. Переконаний друг Країни Рад. Справжній інтернаціоналіст. У літньому віці переїхав до Кракова, де й живе у своєї доньки Люци-ни – молодої кравчині, дуже популярної серед дам офіцерів місцевого гарнізону. Жінка полковника Візера, а також дружина Долла – її постійні замовниці. Через теревені офіцерських дам Люцина досить поінформована… Словом, Іванна вже кілька разів виносила від неї різне «шитво». У пана Станіслава надійне прикриття – займається торгівлею сигаретами. Мотивування: «не хочу канючити в доньки кожну марку. Зароблю сам».

– Що йому відомо про мене?

Для нього ти теж зв'язковий – одна ланка в довгому ланцюжку. Пароль: «Передайте дружині, що сукенка готова до примірки». Відзив: «Спасибі, обов'язково передам!».

Наступного дня полковник Візер, поінформований Доллом про згоду Миколи вдосконалювати «освіту», зустрів його надзвичайно доброзичливо:

– Пане Козаченко, власне кажучи, робота в Криниці завершена. Лишилося організувати перехід кордону. В цій справі обійдуться без вас. А ви трохи відпочинете, поєднуючи приємне з корисним.

– Як це розшифровується? – пожартував Микола.

– Хіба майор Долл не говорив? Ви дістанете можливість пройти добру школу розвідки.

– Дозволю собі запевнити вас, шефе: все що викладають у Криниці, мені вже відомо; більше того – ви довірили мені приймати, іспити від вихованців капітана Вольфа, а тепер…

Візер з Доллом весело перезирнулися.

– У Криниці початкова школа, а я маю намір послати вас у вищу, вважайте – до академії.

– Куди ж це? – поцікавився Клинченко.

– Вже одне це запитання свідчить, що вища розвідувальна освіта вам не пошкодить, – викрутився Візер. – Завтра вас туди відвезуть.

Микола розвів руками: що, мовляв, поробиш, коли начальство наказує?

Наступного ранку обережно постукали у двері номера. Так тихо і ввічливо, що Клинченко був вельми здивований, коли на кинуте ним «бітте» зайшла не покоївка, а підтягнутий фельдфебель. Виструнчившись і клацнувши закаблуками, гість відрекомендувався:

– Альфонс Паулюс!

Фельдфебель доповів, що прийшов за наказом майора Долла. Гер майор викликають пана Козаченка до себе.

– Чи не з вами маю їхати?

– Так, мені припала честь супроводити вас до місця нової служби.

Вислухавши цю шанобливу відповідь, Клинченко зметикував: Долл дав зрозуміти провожатому, що хоч пан Козаченко не носить мундира, проте є особою, до якої треба ставитися з повагою. Щоб підкреслити ще раз свою старшість у службовій ієрархії, Микола наказав Паулюсу зачекати його у вестибюлі.

Альфонс слухняно вийшов. А коли Клинченко з'явився у вестибюлі з валізкою, підбіг, узяв її, виніс і акуратно поклав на заднє сидіння. Потім відчинив своєму пасажирові дверцята й зайняв місце за кермом. Через десять хвилин Микола вже був у кабінеті Долла.

Господар кабінету відразу перейшов до діла.

– Полковник Візер хотів сам з тобою зустрітися, але вночі його терміново викликали до Берліна. Якась нарада в другому відділі, зв'язана з необхідністю активізувати агентуру Бандери й Мельника в західних областях України. Видно, роботи нам прибуде. Так, що ти там учись добре і швидше повертайся.