П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Отак ти, гаде, зустрічаєш співвітчизників! Сподіваєшся, що почують у твоїй катівні й прийдуть на допомогу. Надії твої марні. Стріляти не станемо. Мотузок на шию – і здохнеш. Та спершу дещо розкажеш нам.

– Кому це вам?

– Ми говоримо з'тобою від імені радянської розвідки. Про тебе знаємо все. Брехати і на думку не бери. Розкажи, що робив у Бескидах, що знаєш про абверштелле Краків. Чого приїхав сюди?

– Я до абверу ніякого відношення не маю. В гори їздив походити на лижах. Сюди привів мене переночувати знайомий шофер.

– Не шийся в дурники. Три хвилини на роздуми.

– Повторюю, нічого не знаю. Можете мене вбити. Але ніяких розповідей не діждетесь. І переконань своїх не зміню. Мої симпатії – на боці націонал-соціалізму.

Той, хто допитував подивився на годинника. Клинченко мовчав, прекрасно розуміючи, з ким має справу.

За вікном загуркотіла машина і спинилася десь поруч. Нічні гості перезирнулися і вдали, ніби дуже стривожені.

– Ну, от що, Клинченко, чи як тебе там, Козаченко, здається, – кинув старший. – Часу в нас обмаль. Даруємо тобі останній шанс на життя. Підпиши цей папірець.

Микола пробіг очима текст, який тримали перед ним. Це було не дуже грамотно надруковане на машинці зобов'язання: залишаючись в абвері, працювати на радянську розвідку.

Мовчки похитав головою:

– Ніколи!

– Дай йому, Іване…

Той, кого назвали Іваном, кілька разів так ударив Миколу, що він знепритомнів удруге.

Перед очима ще пливли червоні кола, коли через страшний біль ніби здалеку донісся голос:

– Будеш, зраднику, говорити?!

Він нічого не відповів. На вулиці загуркотів мотор.

«Радянські розвідники» ще трохи постояли. Потім, поховавши зброю, вийшли, пообіцявши згодом повернутися.

Клинченко голосно покликав солдата. Гукав хвилин з п'ятнадцять. Нарешті, той з'явився, протираючи очі, охкаючи з приводу такої пригоди, дивуючись, як це він міг не чути.

– Розв'яжи, – тільки сказав Микола. – Марш до штабу, розкажи, що тут сталося. Виклич лікаря.

Прибіг усе той же черговий офіцер ще з двома. Відрекомендував їх, як представників СД. Денщика заарештували. Запевнили, що негайно візьмуться до розслідування: яке нахабство – агенти НКВС у Бранденбурзі!…

Клинченко обурювався більше за всіх. Не в його інтересах було викривати цю провокацію. її повторили б ще раз, тільки хитріше.

П'ять днів доглядав його лікар. Прислали іншого денщика з автоматом.

На шостий день наказано було з'явитися до командира полку – полковника Хельвіга фон Ланценауера.

Не піднімаючись з місця, полковник довго мовчки вдивлявся в обличчя Клинченка, на якому не забинтованими лишилися тільки очі. Повільно простяг через стіл руку й серйозно, без найменшої іронії, навіть з нотками урочистості в голосі, сказав:

– Поздоровляю, перевірку ви пройшли блискуче.

– Он як! Перевірку? Ну, слава богу, а я вже подумав: на мене полює радянська розвідка!

Фон Ланценауер зареготав:

– Радянські розвідники на території – «Бранденбурга-800»! Та ви просто поганої думки про мене, пане Козаченко.

У Миколи було більше підстав сміятися. Але він, удавши стримане обурення, відповів:

– Ще одна така перевірка – і я перетворюся на покійника.

– Е-е-е, пане Козаченко, не вам скаржитися! Ви ж мало не забили свого колегу.

– Хто знав, хто знав! Я тільки захищався…

– Досить вміло, – похвалив ще раз полковник. – Пробачте, такий уже в нас порядок. Перевіряємо, як поведеться людина, потрапивши до більшовиків. Але викликав я вас не тільки для того, щоб поздоровити. Давайте разом продумаємо програму ваших занять. Що не кажіть, а підготовку маєте лише практичну. Не ображайтесь, але я вважаю, що ви просто дилетант із здібностями талановитого розвідника. Потрібна система. Оскільки ми думаємо вас використати для роботи серед українських націоналістів, вам потрібно, насамперед, знати історію цього руху, його головні канони, завести знайомства в колах ОУН. Не завадять деякі знання з хімії, техніки, шифрування й дешифрування, трохи психології. Завтра почнете.

…Перший день навчання прийшов неголосним, але настирливим стуком у двері спальні. Денщик, силкуючись здолати позіхання, доповідав:

– Тільки-но подзвонили зі штабу. Вам наказано о сьомій бути на заняттях.

Рівно о сьомій до хімічного класу полку «Бранден-бург-800», куди привів Клинченка черговий по штабу, завітав високий, ставний блондин. Його злиняло-блакитні очі на вузькому витягнутому обличчі здавалися мертвими. Та коли заговорив, Микола зрозумів, що помилився. В стислих, точно зважених словах блондина проступали і тверда воля, і впевненість у собі та в службових істинах, які йому прищепили на все життя.