П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Тепер всі слухайте уважно…

…Незабаром випуск школи. Призначаю пана Козаченка членом комісії. Очолите її ви, майор Долл. Третім буде капітан Вольф. Обов'язково поговоріть там з кожним. На місці й вирішуйте, коли кого закидати. З яким завданням. П'ятьох найграмотніших, найздібніших лишіть інструкторами. Новий набір курсантів буде більшим.

– Яволь! – сказав кожен з трьох, підвівшись.

А Клинченко подумав: «Ось тобі й посада, Корнію Войцехівський!».

Немало весняних вод спінили в своїх річищах і знесли З гір Дунаєць та В'яла, Попрад і Сан, доки майор Долл, капітан Вольф і Микола Клинченко мандрували між їх берегами. Вони побували в Дуклі, відвідали Каменицю та Барвінок.

Уже зазеленіли полонини й набрякли бруньки дерев на південних схилах Бескид, коли призначена полковником Візером комісія повернулася до Криниці, в штаб розвідшколи. Лише тепер, після іспитів, довгих розмов {з випускниками, засіли за найскладнішу роботу. Кожному годованцеві шпигунського кубла треба було визначити завдання, район дії, сфабрикувати документи.

Трохи полегшив цей клопіт сам Візер. Близько тридцяти вихованців Вольфа, набраних з числа білоемігрантів із Закавказзя та Середньої Азії, полковник наказав відрядити прямо до Берліна. Звідти їх мали розвезти в Туреччину, Іран та інші суміжні з Радянським Союзом країни, розвідки яких близько товаришували з абвером і гестапо. Найбільшу ж частину таємних агентів, випущених школою, – числом понад двісті, – абверштелле Краків закидало на Україну для розвідки шляхів, аеродромів, гарнізонів, промислових підприємств, вчинення диверсій.

Було тут над чим посушити голову. І не тільки членам комісії. Криниця перетворилася в ті дні на один з найактивніших центрів підривної діяльності проти Країни Рад. З Берліна приїхав Катценбах. Привіз представників різних відділів абверу. В усій цій метушні брали участь і прикордонники. Слово їхнє було маловтішне: Ради прикривають свій кордон чимраз щільніше. Добровільними помічниками «зелених кашкетів» оголосило себе по той бік мало не все прикордонне населення. Щасне подолання лінії стовпів ще не гарантує безпеки: затримують іноді за десятки кілометрів на схід від неї. Тому перекидання нових розвідників німецькі прикордонники радили розтягти в часі.

Катценбах, який прибув з широкими повноваженнями, категорично заперечував проти будь-якого зволікання. Доллові, з яким вони частенько сиділи за пляшкою, представник Берліна по-приятельському втлумачував:

– Отто, не мені тебе на розум наставляти. Нюхом старого розвідника маєш чути: рейх напередодні великих подій і випробувань. Протягом найближчих місяців мусимо закинути на схід стільки агентури, скільки не засилалося за весь час існування німецької держави. Поспішати, поспішати і ще раз поспішати! Такий наказ адмірала Канаріса.

Долл одверто не заперечував – Катценбаха все одно не переконаєш. Він – кар'єрист, готовий краще згубити весь випуск школи, ніж висловити думку, яка не збігається з міркуваннями начальства, тим більше самого шефа абверу. Та все ж майор не стримався і поділився з Клинченком своїми сумнівами.

– Така поквапливість тільки посилює риск. За двадцятирічну службу довелося мені мати справу з багатьма розвідниками. Не раз брав гору і над самовпевнени-ми англійцями, і над хвацькими на вигадку французами. Знав у Тібеті і дурив підступних хитрунів-розвідників Сходу. Та найтвердіший горішок, незважаючи на порівняну її молодість, ЧК. Великі масштаби перекидання наших людей розкриють їй більше, ніж найтаєм-ніші документи. Ти розумієш, чому Катценбах нас так підганяє?

– Здогадуюсь: генштаб підганяє абвер…

– От, бачиш, здогадатися неважко. Логічно продовжуючи твою думку далі, більшовики скажуть: оберкомандовермахт підганяє генштаб, а хтось наказує і найвищому військовому командуванню. Який же напрошується висновок?

– Війна, – спокійно резюмував Клинченко, ледве стримуючи хвилювання.

– Наскільки мені відомо, саме такого висновку дійшли і в Москві. Наші приготування, думаю, розгадана таємниця. Звідси й така пильність на кордоні. Він нині, як натягнута струна: торкнись – задзвенить. А ми хочемо за якусь п'ятиденку зіграти на тій струні понад двісті разів. Це просто безумство!

«Так, безумство, яке допоможе переловити фашистських щурів», – подумав Микола. А вголос сказав:

– Я не згоден з вами, докторе! Мистецтво розвідника якраз у тому, щоб дзвін струн почули тільки ті вуха, для яких призначено музику.