П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– А у вас не виходить?

– Ні! Дарма за мене тоді клопоталися… Пане старшина, а що мені буде, коли я відмовлюся їхати до Росії?

Запала пауза. Клинченко напружено думав: «а якщо зараз же і перевербувати?» Вирішив: «пізніше, коли доберуся до його особової справи».

Порадив:

– Головне – добре вчитися, а там знайдемо вам якусь іншу роботу. Можливо, я сам вирішуватиму, кого з вас куди.

Їхня бесіда затяглася. Під виглядом людини, яка приїде незабаром інспектором, а поки що хоче дістати відомості про справжній стан речей у школі, Микола поступово довідався про все. З'ясувалося, що школа замаскована під табір трудової повинності. Через це доводиться іноді виходити на дорожні роботи і навіть працювати в каменоломнях. Тут, у Криниці, лише головне відділення школи. її філіали в Дуклі, Камениці та Барвінку. Там вони теж існують під вивіскою таборів. На чолі школи – капітан Вольф. Його найближчі помічники: зондерфюрер Брауер, есесівці Фальберг, Фрош та Кірхнер. В програмі – загальна військова підготовка, основи розвідки та диверсії, організація повстанського руху. Контингент курсантів: колишні білогвардійці й українські буржуазні націоналісти. Є білоемігранти з Грузії, Вірменії, середньоазіатських республік. Тих закидають не через сухопутний кордон, а морем або з повітря. У Криниці та філіалах близько трьохсот «вихованців».

– Про нашу розмову поки що нікому, – попросив майбутній інспектор на прощання. – Це у ваших інтересах.

– Усе буде, як наказуєте, тільки визволіть мене звідси.

Розсталися задоволені один одним. Клинченко вирішив у Криниці не ночувати. Попутним транспортом добрався до Нового Сонча, переночував у пансіонаті пана Тринди й поспішив до Кракова. Підганяло не стільки бажання здивувати Візера, скільки необхідність якнайшвидше повідомити Центр про таємницю Бескид. Наближалася неділя. По цих днях із сьомої до дев'ятої вечора на нього в Кракові, у напівтемному проході «Під кшижем» мав чекати зв'язковий.

Зв'язок з Центром був тепер дуже складний: з Кракова на Берлін, звідти на Варшаву, з неї через ряд інстанцій на Грубешув і аж там естафета переходила кордон. Існували, правда, й інші, прямі канали зв'язку, та ними Клинченку дозволялося користуватись тільки у випадках виняткової терміновості.

В доповіді про таємницю Бескид Клинченко повідомляв, зокрема, про свій намір перевербувати Корнія Войцехівського.

У готелі, де вони спинилися по приїзді до Кракова, Долла вже не було. Все роз'яснив лист, вручений йому разом з ключем від кімнати.

Тон листа був неофіційний. У ньому повідомлялося, що Долл одержав квартиру. Виїхав за родиною. Після повернення радий буде бачити пана Козаченка в себе. Дата свідчила, що все сталося буквально на другий день після Миколиного від'їзду до Нового Сонча.

Отже, того, кому мав звітувати, в Кракові ще не було. Тим краще. Є час добре продумати доповідь. В ній має бути все правдоподібно. Крім хіба згадки про Войцехівського. Це ім'я треба обминути, згадавши його, може, тільки в переліку знайомих, яких зустрів.

Де потім передати доповідь Доллові: на службі, чи вдома? Вирішив – удома зручніше.

Старий абверівець, побачивши Миколу, аж зблід:

– Прийшли підняти руки вгору і здатися? – В голосі його відчувалася тривога.

– Я прийшов привітати вас з новосіллям.

З цими словами Клинченко поклав на стіл у передпокої величезний букет квітів і коробку шоколадних цукерок найвищого гатунку, які здобув з превеликими труднощами.

– А доручення Візера? Як з дорученням? Ви ж підводите мене. Я за вас ручився, малював найяскравішими фарбами, як свого учня… З Візером жартувати не можна.

– Доповідь готова; якщо дозволите, можу її навіть вручити вам.

– Усе розвідали?

– Мені відомі навіть філіали…

– Вашу руку, хлопчику мійі Я дуже радий, що ми утремо носа цьому хитрому лисові. Ну, про це пізніше, а тепер я хочу порекомендувати вас фрау Долл і донькам…

Того ж вечора доповідь була прочитана заступником начальника абверштелле в домашньому кабінеті і повернена авторові:

– Завтра з'явитесь на службу і вручите її мені офіційно.

Через три дні Клинченка викликав Візер. Крім Долла в кабінеті сидів якийсь офіцер.

– Знайомтеся, капітан Вольф, – начальник школи в Криниці. Той самий, якого ви поводили за ніс. Прощаю йому тільки тому, що це зробив такий здібний розвідник, як ви. Іншому не пощастило б. Тих двох «лижників» я наказав вигнати. З вашої доповіді видно, що це обердурні.