П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– О-о-о, Даниле Павловичу, ви міркуєте, як професійний розвідник!

Комплімент цей, треба сказати, вирвався в мене цілком несподівано, і я з деякою тривогою вдивлявся в обличчя свого співрозмовника: як він реагуватиме на нього? Ч«не почне прикидатися святою невинністю, як Павло Скоропадський, коли Федоров нагадав йому, що його ясновельможість має служити розвідці Птлера так само віддано, як служив англійській. Та чи то пиха Данилова ще не набрала батькових висот, чи то він реальніше оцінював обстановку, – в усякому разі не образився.

– Що вдієш, гетьманська управа нечисленна, доводиться самому займатись і розвідкою.

– Які ж відомості я маю зібрати для вас у портах України? – повернув я розмову в старе русло.

– Будемо говорити про Одесу. Пароплав «Метью», на якому ви будете другим стюардом, зробить свій перший рейс з Болгарії до Одеси. Другий пароплав «Аїльбек» весь час курсуватиме між Гентом і Ленінградом. Безпосередньо в Ленінграді у гетьмана тепер інтересів немає, та якщо вам випаде ходити колись і на «Аїльбеку», я для вас завдання знайду: ну, хоча б підтримувати близький радіозв'язок з одним пунктом на Україні.

– А що, організована мною в Києві група має вже радіостанцію? – поцікавився я, вдаючи людину, яка почула раптом радісну новину.

– Німці ще ніяк не дають нам встановити зв'язок з цією групою. Кажуть, що тепер небезпечно. Зв'язок підтримується дипломатичною поштою, через київське консульство. І то, власне кажучи, надходять лише донесення від самого консула.

«Ще б пак, подумалося мені, чудес не буває. Вигадали вам гітлерівці групу в Києві, а ви чекаєте вістей від привидів».

– З ким же тоді я міг би підтримувати радіозв'язок з борту «Аїльбека?»

– Ми думаємо заслати в кілька пунктів випускників, дібраних нами в розвідшколи. Вони матимуть рації моєї власної конструкції.

– Дуже радий буду, коли ви влаштуєте мене на «Аїльбек».

– Справді будете раді: то університет для розвідника.

Я відчував себе того вечора геологом, який несподівано натрапив на багатющі золоті розсипи. Хотілося тут же покопатися в них – задати гетьманчукові безліч запитань. Та довелося наступити на горло власній пісні. Не можна було забувати, що маю справу з досвідченим розвідником. Одне необережне слово могло розвіяти ту нетривку атмосферу довір'я, яка встановилася між нами. Та й боявся я. Боявся того самого, що й мій співрозмовник: чи не контррозвідка абверу устами Долла послала мене до Скоропадського, щоб дав мені атестат цію перед новим завданням. Одне слово, я вирішив: на сьогодні досить.

– Даниле Павловичу, бачу – ви стомлені, дозвольте зайти по інструкції завтра, в перший-ліпший час, коли призначите. Маю дводенную відпустку.

– Ви, пане Козаченко, наче чужі думки вгадуєте. Приходьте прямо сюди на обід. Поговоримо не поспішаючи.

Щоб почувати себе завтра впевненіше, а водночас застрахуватися від обвинувачення, що веду подвійну гру, я вирішив просто з гетьманської резиденції піти на Дессауерштрассе. Долл сидів уже тут, на своєму звичайному місці, як завжди, патякаючи щось російською мовою. Шеф вислухав мою доповідь. Розмову з Данилом я передав майже слово в слово. І поскаржився:

– Ви ставите мене в незручне становище. Хіба я можу мати авторитет як зв'язковий між абвером і гетьманом, коли навіть.про нове своє завдання довіду юсь від Данила Скоропадського. Зрештою, мені однаково – дізнаюсь я про майбутню свою роботу на тиждень раніше чи пізніше, та коли в очах гетьманців я виглядатиму дурником, то найряд чи зможу виконувати роль, відведену мені на Алоїзенштрассе Грубером.

Долл нічого на все це не сказав і звелів очікувати Катценбаха.

– Дякую за щирість, – зустрів мене капітан Кат-ценбах, коли десь за годину Долл покликав мене до нього. – Ви правильно зробили, розповівши про все, що наплів вам цей базіка Скоропадський. І як це пощастило вам розв'язати йому язика, адже пан Данило не з говірких! Куди стриманіший за батька. Ну, та це добре, що він вам вірить. Ви ж бо, сподіваюсь, умієте зберігати військові таємниці?

– Я б не хотів, щоб Данило Павлович мав через мене неприємності. Це теж пошкодило б моїй місії серед гетьманців.

– Не турбуйтеся, все буде гаразд. Зрештою він попрацював за нас, розповівши те, що ми мали сказати вам.

– Але ж я ще нічого не знаю про мої обов'язки на кораблі і там, в Одесі…

– Мене чекають невідкладні справи, – вибачився Катценбах, – а ви посидьте тут з доктором Доллом. Можна за пляшкою вина, сторонніх не буде, і ви зробите своєму шефові подвійну приємність: посидить в хорошій компанії і потренується в російській мові.