П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Здогадуюсь!

Полковник, далеко не молодий, з сивою шевелюрою, підвівся й зробив кілька кроків назустріч новоприбулому. Енергійно потис Миколі руку.

– Радий познайомитися!

Назвав своє прізвище, широко відоме в колі радянських розвідників.

– І я дуже радий. Ще в школі чув про вас…

– А я й не знав, що такий знатний, – усміхнувся полковник. – І не дуже радий цьому, одверто кажучи. До популярності мають прагнути актори, письменники… Це свідчення їх успіхів на службі народові. А нам з вами зайва популярність може лише пошкодити.

– Так це ж між своїми, – виправдовувався Клинченко.

Полковник усміхнувся:

– Відплачу вам тією ж монетою. Мені ваше прізвище теж відоме. Знаю навіть, що, крім Клинченка, ви ще й Козаченко та Олександр Легнич. Ну, жарти – жарта ми, а вашою роботою, товаришу Клинченко, в Центрі за доволені. Тільки будьте справжнім більшовиком і дзержинцем – не зазнавайтеся. Працюйте і далі так. Ви молодий, і сил у вас багато. Тепер повернімося до ваших справ. Адже я спеціально до вас прибув. Давайте звіти.

Поклавши перед собою коробку одеських «Сальве» і потонувши в густій хмарі тютюнового диму, представник Центру заглибився в принесені Клинченком папери, роблячи на полях зауваження, зрідка про щось запитуючи. Загальна оцінка була такою:

– Інформація вельми важлива, термінова, але я не бачу підстав для того, щоб авторові її треба було з'являтися в цей будинок і тим самим ставити себе під загрозу провалу. Адже ви, товаришу Клинченко, самі пишете, що на «Метью» є представники німецької контррозвідки. Давайте подумаємо, чи варто тепер другому стюардові повертатися на корабель. Я, правда, знаю ще не всі обставини вашої появи в обласному управлінні. Продовжіть звіт усно.

– Я й сам не збирався заходити, товаришу полковник. Так обставини склались…

– От і доповідайте про ці обставини. Докладно!

– Коли «Метью» пришвартувався коло стінки одеського порту, я звернувся до першого стюарда з просьбою відпустити мене на берег.

– Добре, – сказав він, – попрошу капітана включити тебе до списку на перепустки.

– Ні, – заперечив я. – Мені потрібна відпустка принаймні на три дні, а якраз перепустка – ні до чого. Маю вислизнути з порту так, щоб жодна душа, крім вас, про це не знала.

Замість відповіді старий помацав моє чоло:

– Чи не гарячка в тебе, Олександре, хочеш підвести і мене, і капітана? Та й нащо тобі відпустка? В Одесі не розгуляєшся. В радянських портах веселих закладів з дівчатами немає, а щоб подивитися місто – досить і кількох годин.

– Ідіть зя мною, – попросив я шефа.

Він, зацікавившись, пішов у мою комірчину коло буфету, куди я й раніше не раз заводив його почастувати добрим болгарським коньяком, придбаним у Варні. Щільно причинивши двері каюти, я витяг із закутка свою валізу й почав викидати з неї на койку французькі шовкові панчохи, дорогу жіночу білизну, авторучки «Пелікан» та інші дрібнички, що їх, звичайно, привозять контрабандисти. А щоб остаточно переконати старого в своїй обізнаності в таких справах, розпоров обкладинку однієї з книжок, які лежали на моєму столику, й витяг звідти кілька англійських банкнотів і золотих монет по двадцять доларів.

– Звідки це в тебе?

– Не перший рік на морі, навчився вже, слава богу, дечому…

– І що ж ти думаєш з цим робити?

– Добрі люди дали адресу. До однієї німецької колонії. Кілометрів за сорок звідси. Там усе це обміняю на російське хутро. Ціна йому в Берліні знаєте яка? Разом реалізуємо. Вам – третину.

Шеф сів, довго тер лоба й чухав потилицю. Бажання поживитися боролося в ньому із страхом.

– Ні, без капітана я на таке не піду!

– А як же ми до нього підсиплемося?

– Це я беру на себе. Давай три пляшки коньяку. Сунув у кишені й подався на корму. Хвилин через двадцять повернувся.

– Капітан згодний, та коли засиплешся, на нього не посилайся і на мене теж.

Я, звичайно, наперед знав, що капітан погодиться. Не за коньяк. Мені було ясно: на такому кораблі, як «Метью», головна керівна особа не може не знати, Що деяким членам екіпажу дані делікатні доручення.

В усякому разі, я мав три дні, протягом яких треба було зв'язатися з відповідними радянськими інстанціями й передати інформацію.

– Пробачте, – перебив полковник, – чому ви через звичайні канали зв'язку не попередили нас, що будете в Одесі. Ми б знайшли спосіб побачитися з вами без риску.

– Я мав про це сказати далі, у звіті номер два: людина, яка зв'язує мене із Стефаном Бойком, під час останнього приїзду до Берліна, потрапила під авто І лежить тепер в одній з берлінських приватних лікарень. Крім того, як ви вже знаєте, частина інформації надійшла до мене в дорозі з Німеччини до Болгарії.