Юрiй Логвин: Таємниця одного дiаманта

Коли купець i Аль-Джаубарi їхали в маєток, купець все смакував розповiдь ханщика.

– От бачиш, мiй любий книжнику! Є на свiтi i справжнi чудеса, без шахрайства!

Аль-Джаубарi не сперечався цього разу. Дуже сподобалось йому в маєтку купця i тому аж нiяк не хотiлося з ним псувати добрi стосунки.

А настрiй у купця був такий хороший, що вiн навiть склав угоду про оренду землi пiд баштан з хазяїном хану.

Сам же Аль-Джаубарi їхав i з подивом i захватом думав про неймовiрнi вмiння дресирувальника, який отак вишколив свою мавпу. Але ж i мавпа була чогось варта! Це не тi мавпи, що їх тягнуть за собою на ремiнцях старцi – лицедiї.

Ще двiчi зводила доля Аль-Джаубарi з Адмiралом i Принцом. Десь через пiвроку вiн бачив його в Аль Ахвазi, коли мавпа на мулi в супроводi слуги-iндуса приїхала до мечетi в п'ятницю. Схопила молiльний килимок i пiшла до мечетi. I коли заходила, Аль-Джаубарi спостерiг, що вона пiдняла саме ту лапу, якою треба, якби вона була людиною-мусульманином, переступати порiг при входi до мечетi. Але самого Адмiрала Аль-Джаубарi не бачив.

Потiм, може, через рiк, вони знову здибались в одному хорранському мiстечку.

3 цiкавостi Аль-Джаубарi запросив Адмiрала i мавпу-Принца в свою кiмнатку в заїздi. Була дощова й вiтряна зимова погода, й мандрiвцю з його твариною дiсталась кутова клiтина в ханi на другiм поверсi. Хоч вода не дуже затiкала, зате вiтер дошкуляв добре.

I Адмiрал з вдячнiстю й радiстю прийняв запрошення. Вдягнений вiн був трохи iнакше – довгi штани тюркськi, м'якi чоботи, старий плащ, але куртка з мiдними клепками та ж сама, той же пояс i повстяна шапка з тюрбаном. Торби – двi, одна стара йєменська шерстяна, друга – нова, з доброї буйволячої шкiри. В руках той же посох бамбуковий. Але чистий, у грязюку не закаляний, наче його весь час на плечi носили.

- Ти мене, Падуча Зоря Морiв, пам'ятаєш?

- Чого ж не пам'ятати. Ми зустрiлись тодi в мiсяцi аббi бiля розбитого водограю.

- Диви, пам'ятаєш! – зрадiв Аль-Джаубарi.– I багато ти, Адмiрале, пам'ятаєш?

- Все… Крiм письма. Бо цi чари вiдбили в мене всяку пам'ять до письма.

- Он якi! А куди ти зараз збираєшся?

– Назад, у теплi краї. Ми зiбрали десять тисяч динарiв за цi два роки i вiдправили їх сакками в Iндiю. А вiн почав тут мерзнути. Нi, слава Аллаху, вiн не хворiє. Але мерзне. Правду я кажу, Принце?

I мавпочка, вдягнена в теплий одяг, тiльки мордочка з-пiд каптура виднiлась i малесенькi кулачки, затрясла кулаками, нiби говорячи: «Б-б-р-р-р! Дуже мерзну!»

Крiм того,-вiв мандрiвник,– я побував у рiдному мiстi за цей час, на рiднiй вулицi. Пройшло тридцять три роки, як я полишив уперше батькiвську домiвку. Коли двадцять рокiв тому я вперше повернувся, надi мною смiялись, коли я розповiдав їм про заморськi чудеса. Бо я тодi був молодим i бiдним моряком. I навiть багато з тих, хто надi мною смiявся, не впiзнавали i не могли мене пригадати ще тодi. А тепер, коли я прибув з чотирма слугами-iндусами, а Принц приїхав на добрiм конi, всi, хто лишився живий, признали мене i впiзнали. Бо я повернувся при повнiй зброї, в дорогiм одязi. I мулла навiть не сумнiвався, що Принц – людина. Та й як тут засумнiваєшся, якi тут сумнiви, коли Принц при всiх пiднiс йому гаманець iз динарами на свiтильники i глеки для омовiння?! – Подорожнiй хитро посмiхнувся.

- Ох, i проноза ти, Адмiрале! – не втримався Аль Джаубарi.– Але як ти таку мавпу знайшов i навчив? Скажи, га?

Славний письменник подивився на скам'янiле лице подорожнього i пошкодував за свої слова, озирнувшись на мавпу. Каптур упав на бiк i її плiшива голова з великими вухами була добре освiтлена. Вона ледь посмiхалась, показуючи гострi iкла, а очi були пильнi i злi.

- Мудрий чоловiче! Я нi в кого не прошу, не канючу. Якщо хто менi дає з доброю душею, я вiзьму… Скажи, коли ми зустрiлись, ти пам'ятаєш, я щось у твого мецената видурював? Чи не вiн за мною навздогiн надiслав гуляма? Чи я скривдив ханщика, який дав менi притулок? Чи я цих iндусiв-похлiбникiв скривдив? Їм не було за що повернутись додому. А тепер, якщо вони не дурнi, то вже в славнiй Убуллi i при грошах, i добре вдягненi.

- А де кiнь?

- Подарував одному цигану-зуттi.

- А чому ти знов тут?

- Поклянись Аллахом мовчати. Тiльки за всiма правилами. От чиста вода в глеку.

Коли Аль-Джаубйрi дав клятву за всiма правилами, Адмiрал наблизив до нього свою чорну бороду з пасмами сивини i прошепотiв:

– Я вирахував, що наступного року прилетить комета i принесе iз собою всякi лиха. Хочу зустрiтись з мандейським звiздарями i звiрити з ними свої передбачення.

– Я чув,– сказав Джаубарi,– що в Басрi є пречудовий звiздар. Ти б до нього завiтав,