Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Пані Еліс випростала плечі.

— Я знаю, що робити, — сказала вона, підходячи до телефону.

Набрала якийсь довгий номер, що цілу вічність не озивався, аж поки хтось там нарешті взяв слухавку.

— Алло? — сказала пані Еліс. — Це ви, пані Тиблетовата? Вас турбує Пенні. Як там ваша сестра?

На другому кінці дуже довго говорили, аж поки пані Еліс сказала:

— Це добре. Я рада, що вона видужує. Як справи тут? Ну, в нас виникли деякі ускладнення. Так. Не дуже великі. Сіґурда посадили до в’язниці…

Зі слухавки донісся такий жахливий вереск, що навіть пан Еліс і діти його почули. Лементи й репетування лунали довго й безупинно. Нарешті пані Еліс поклала слухавку й посміхнулася своєму чоловікові й дітям.

— Пані Тиблетовата сідає на перший поїзд до Флотбі, — повідомила вона.

— Не бачу, що в цьому доброго, — похмуро озвався пан Еліс.

— Ну, уяви собі таке, Кіфе. Якби, скажімо, ти був констеблем Гарні, який щойно запроторив Сіґурда в поліційну камеру, чи хотів би ти зустрітися з пані Тиблетоватою, щоб пояснити це все їй?

Виснажене обличчя пана Еліса поволі освітилося посмішкою. Він поцілував дружину в щічку.

— Ти, Пенні, така розумна й така небезпечна жінка.

— Можливо, хоч я далеко не така небезпечна, як пані Тиблетовата, коли вона починає рвати й метати!

— Буде бійка, тату? — поцікавився Тім. — Я можу долучитися? Пані Тиблетовата їх усіх відгамселить?

— Тіме! Так говорити негарно! — втрутилася пані Еліс.

Тім зітхнув.

— Я ж тільки запитав, — буркнув він.

— Краще піди й зроби щось корисне… скажімо, поприбирай у своїй кімнаті, перш ніж ми поїдемо на вокзал зустрічати Тибцю. Давай.

Тім ще раз важко зітхнув і потюпав сходами вгору. Намагався навести лад у кімнаті, але був для цього надто збудженим. Наступні кілька годин очікування тривали цілу вічність.

Та хоч як нудно було Тімові чекати в готелі, це не йшло в жодне порівняння з тією люттю й роздратуванням, що переповнювали пані Тиблетовату, поки її потяг поволі повз у бік Флотбі. Вона не могла повірити, що поїзди бувають такі безнадійно повільні. Коли у вагон зайшов, щоб перевірити квитки, контролер, вона навіть запитала в нього, чи не варто їй вийти й підштовхнути трохи поїзд. Йому це зовсім не здалося дотепним.

Упродовж останніх кількох днів пані Тиблетовата опікувалася сестрою, тож їй і так уже здавалося, що вона занадто довго засиділася на одному місці, де тільки те й робила, що бігала туди-сюди з чашками чаю і грілками. Вона тепер аж вибухала притлумленою енергією, і коли поїзд підповзав до вокзалу Флотбі, двері її вагону були вже давно відчинені. Пані Тиблетовата зістрибнула на платформу з валізкою в руці і швидко побігла до бар’єру, за яким нетерпляче очікувала на неї родина Елісів.

— Де він? Де мій Сіґі? — заволала вона.

Пан Еліс узяв її попід руку й відпровадив до машини, що була не тільки на ходу, а ще й сухесенька, бо щойно повернулася з гаража. Коли вони всі там умостилися, пан Еліс усе їй розповів.

Тибця сиділа на задньому сидінні, й по її щоках рясно котилися сльози. Вона знову і знову стискала й розтискала свої кулачиська. Тоді почала гатити ними спочатку себе по колінах, а потім по сидінню водія. Пан Еліс мало не вилетів через вітрове скло, а авто мало не перетнуло перехрестя на червоне світло.

— Заради всіх святих! — вигукнув пан Еліс. — Обережніше!

— Я вб’ю того пана Трипа! Це все через нього. Малий, шолудивий, паршивий, підлий цуцик. Я його вб’ю!

— Це не допоможе, — зазначив пан Еліс. — Послухайте. Вертаймось у готель, вип’ємо гарненько чашечку чаю, сядемо і спокійно все обміркуємо. Нам потрібен план.

Чашечка чаю аж ніяк не вгамувала пані Тиблетовату. Вона сиділа за обіднім столом і сердито барабанила пальцями по гладенькій поверхні. Навіть не скинула з себе плаща. Родина Елісів спостерігала за нею, намагаючись уявити, про що вона думає і що збирається вчинити.

Першим порушив тишу Тім.

— Наприклад, ми влітаємо в поліцейський відділок і кричимо: «Вогонь! Пожежа!» Усі тоді біжать надвір, а ми за той час зможемо прокрастися всередину й визволити Сіґі.

— А як ми відчинимо його камеру? — запитала Зоя.

— Розпиляємо ґрати.

— Тіммі! Це божевільна ідея.

— Ну то придумай щось краще, голова два вуха.

Пані Еліс зміряла дітей холодним поглядом.

— Ну годі вже, ви двоє. Маємо й без ваших суперечок достатньо клопоту.

Пані Еліс повернулася до Тибці й лагідно поплескала її по руці.