Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Але невдовзі прибуло підкріплення з інших частин поліційного відділку, і битва розгорілася не на жарт.

Тім підстрибував і кричав: «Вогонь! Пожежа!», — гадаючи, що це якось допоможе, хоч це аж ніяк не допомагало.

Решта родини Елісів відступили на безпечну відстань, очікуючи, коли ж станеться невідворотне.

Це просто неймовірно, скільки було енергії в пані Тиблетоватої, а пан Еліс дивувався, де вона встигла навчитись усіх тих бойових прийомів. Поліцаї розліталися навсібіч.

Вона стисла під пахвою голову одного з них, а іншому заламала руку. Але сили були надто нерівні. Поліцаї змогли взяти верх лише завдяки своїй сукупній вазі. Вони обліпили пані Тиблетовату, аж там, де вона стояла, виросла якась велетенська й рухома синя гора. Майнули наручники, і ось уже Тибцю заштовхали в ту саму камеру, де сидів Сіґурд.

Вони припали одне до одного у зворушливих обіймах.

Констебль Гарні підвівся з підлоги, поправив капелюха і спробував набрати спокійного й незворушного вигляду.

Тім і Зоя ледве стрималися, щоб не сказати йому про розплющене шоколадне тістечко, що прилипло до його лівого плеча, немов якась химерна гігантська гусінь.

— Ще хтось хоче опинитися за ґратами? — запитав він.

Пан Еліс поволі похитав головою. Він підійшов до камери й подивився на Сіґурда й Тибцю.

— Не журіться. Ми вас тут на якийсь час залишимо, аж поки справу передадуть у суд. Побачимося на судовому засіданні. Я певний, що все буде добре! — сказав він якомога переконливіше.

Пані Тиблетовата була на диво життєрадісна.

— Усе гаразд, пане Еліс. Ідіть і займайтеся готелем. Я маю Сіґі, а він мене, і це найголовніше!

Упродовж наступних днів у готелі «Вікінг» панувала глибока й понура тиша. Навіть гості мали засмучені обличчя. Готель був переповнений насамперед завдяки Сіґурду. Гостям подобалося бачити велетенського кошлатого вікінга, котрий постійно потрапляв у халепи й розмовляв дивакуватою мовою.

Тепер, коли Сіґі тут не було, всі зрозуміли, наскільки їм його бракує. Навіть пан Еліс тужив за ним, хоч саме йому завжди доводилося розв’язувати створені Сіґурдом проблеми. Також усі тужили й за пані Тиблетоватою. Лише завдяки їй справи в готелі завжди йшли так гладко. Пані Еліс узагалі вважала, що всіх цих прикрощів не сталося б, якби Тибця не була змушена поїхати й заопікуватися сестрою.

Пану і пані Елісам доводилося працювати втричі більше, ніж досі. Тім і Зоя допомагали чим могли, але приємного в цьому було мало. Усі відчули невимовну втіху, коли нарешті настав день судового розгляду. Навіть гості готелю заздалегідь зайняли перші місця в судовій залі Флотбі, де мала вирішуватися доля Сіґурда й пані Тиблетоватої.

Пан і пані Еліси були за свідків. Вони доводили судді, що Сіґурд — вікінг з X століття родом із Гедебі. Спробували пояснити їй, яким чином Сіґурд узагалі з’явився в готелі «Вікінг».

Бідолашна суддя цілком розгубилася, але Зої вдалося остаточно переконати її в правдивості цієї історії.

Зоя просто й відверто розповіла про життя з Сіґі протягом останнього року, а ще розказала судді Фарлі, як вона навчила Сіґурда розмовляти по-англійськи й довідалася про його батьківщину.

Це справило велике враження на суддю Фарлі, і виглядало, що справи складаються для Сіґурда й Тибці доволі добре.

Але тоді слово взяли констебль Гарні та пан Трип, і справи почали швидко погіршуватися. Мова йшла про численні злочини й правопорушення, останнім з яких було «чіпляння шоколадного тістечка до службового мундира офіцера поліції».

Еліси пильно вдивлялися в обличчя судді Фарлі. Воно ставало з кожною секундою суворішим. Вряди-годи суддя вельми похмуро зиркала на Сіґурда й пані Тиблетовату. Вона похитувала головою й записувала щось у блокнот.

Пані Еліс торкнулася чоловікової руки і прошепотіла йому:

— Мені це не подобається, Кіфе. Поглянь на обличчя судді. Боюся, що цього разу Тибці й Сіґурду не врятуватися.

— Сіґурде з Гедебі, — почала суддя Фарлі, — вас звинувачено у дуже серйозних правопорушеннях. Я дуже уважно вислухала всі свідчення, і мені очевидно, що ці злочини мали місце.

Пані Еліс міцно стисла чоловікову руку.

— Я ж казала… його тепер засудять, — прошепотіла вона.