Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Пан Еліс повернувся до Сіґурда, намагаючись пояснити йому ситуацію, але Сіґі не хотів навіть слухати.

— Я не йти з паном Синьокапелюхом.

— Образа офіцера поліції, — пробурмотів констебль Гарні, знову витягаючи записник. — У вас немає вибору, пане. Прошу йти за мною й не погіршувати своє становище.

Саме цієї миті констебль Гарні припустився фатальної помилки. Він спробував смикнути Сіґурда за руку. Сіґурд миттєво відскочив назад і видобув із піхов Носодлуба.

— Агов! — зарепетував Сіґурд. — Смерть моїм ворогам і ворогам моїх ворогів і ворогам ворогів моїх ворогів… ось так. Іменем Тора, я порубаю всіх на біфштекси!

Тепер уже безнадійно було вгамовувати вікінга. У нього закипіла кров. Він так оскаженіло розмахував над головою Носодлубом, що зрізав три мотузки з підвішеними попід стелею кошиками.

Констебль Гарні і пан Трип нажахано дивилися на божевільного воїна-вікінга й поволі відступали назад.

Констебль Гарні в душі дуже цим тішився. Флотбі зазвичай було таким нудним селом, а ось тепер на його очах розгорталася справжня пригода.

— Гадаю, треба викликати підкріплення, — прошипів він на вухо панові Трипу. — Гайда назад до відділку… швидко!

Вони стрімголов кинулися навтікача, залишивши Сіґурда, що розмахував Носодлубом, на готельному порозі.

Пан і пані Еліси розпачливо перезирнулися. Тут на подвір’я, почувши гармидер, вийшли Тім і Зоя. Коли вони довідалися, що Сіґурда мали заарештувати й забрати геть, їх охопив жах.

— Зроби щось, татку! — закричав Тім.

— Не можу. Я не знаю, що робити, — майже плакав пан Еліс.

— Але ж він не вчинив нічого поганого! — лементувала Зоя.

— Нічого? А те, що він ганявся за паном Трипом з електропилою, не кажучи вже про спробу простромити поліцая Носодлубом?

— Але ж це була самооборона, — заперечила Зоя.

— Сама як ворона! — вигукнув Сіґурд із широченною посмішкою.

— Не «сама як ворона», а «самооборона», — виправила його Зоя.

Сіґурд нестямно замахав головою.

— Сама як ворона!

Пан Еліс закрив лице руками. Він уже чув сирени поліційних авт. Тім також подивився в той бік, стоячи на готельних сходах.

— Швидко! — крикнув він. — Мусиш тікати, Сіґурде. Вони їдуть по тебе.

Але Сіґурд наполягав на своєму.

— Я не йти. Я не боягуз. Якщо Синьока-пелюх хоче Сіґурда, нехай іде і бере.

Сіґурд поволі видобув Носодлуба і рушив сходами вниз, а тим часом на подвір’ї з’явилися шість поліційних машин. Відчинилися дверцята, і з них вистрибнули двадцять поліцаїв. Констебль Гарні стояв позаду з мегафоном.

— Здавайся! — крикнув він. — Тобі не втекти. У нас чисельна перевага. Двадцять проти одного. Здавайся!

Сіґурдова відповідь виявилася цілком несподіваною і застала всіх зненацька. Він почав скидати з себе одяг. Спочатку роззувся. Тоді зняв куртку. Скинув сорочку і став скидати штани.

— Що це він робить? — прошепотіла пані Еліс.

— Роздягається, — відповів пан Еліс, не вірячи власним очам.

Зоя схопила батька за руку.

— Татку, я знаю, що він робить! Він починає шаліти!

— Шаліти? — перепитав пан Еліс. — Та він уже давно шизонутий псих, якщо хочеш знати!

— Ні, ні! Шаліти як шаленець. А «шаленцями» називали воїнів-вікінгів. Коли під час битви вони опинялися в безвихідній ситуації, то скидали з себе одяг, а тоді кидалися в бій!

— Що за дивовижний звичай, і скільки ти всього понаучувалася в школі, - вимовив пан Еліс.

Сіґурд тим часом умостився на кам’яній долівці, скидаючи штани й бурмочучи сам до себе:

— Я воїн-шаленець. Я покроплю весь сад кров’ю панів Синьокапелюхів.

Скориставшись нагодою, констебль Гарні вигукнув:

— В атаку! — і двадцятеро поліцаїв потупотіли до готельних сходів, тоді як Сіґурд одчайдушно вирішував, що йому робити: скидати й далі штани чи натягати їх назад?

З лютими вигуками, щоб додати собі відваги, поліцаї кинулися до готельних сходів. Сіґурд зіскочив на ноги й натягнув штани. Почав оскаженіло розмахувати Носодлубом. Поліцаї на мить зупинилися, сторожко приглядаючись до оголеного по пояс вікінга. Сіґурд люто дивився на них з убивчим блиском в очах. Зненацька він вигукнув: «Бу-у!» — розвернувся і зник у готелі.

— В атаку! — пискнув констебль Гарні, і поліцаї кинулися вслід за Сіґурдом, але в результаті позастрягали в дверях. Вони жахливо пихкали, фиркали, чмихали, хрипіли і стогнали, аж поки їм нарешті вдалося протиснутися всередину. Спотикаючись, вони потупотіли навздогін вікінгу, що заливався реготом.