Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

— Так. Він гидкий-прегидкий, — не роздумуючи бовкнув пан Трип.

— Гидкий-прегидкий, — повторив констебль Гарні. — А чи не могли б ви, пане, змалювати його трохи детальніше?

— Так. Він гидкий, бридкий відразливий! — вигукнув пан Трип, так і не збагнувши, про що його питають.

— Ні, ні, пане Трип… чи не могли б ви описати, як він виглядає?

Пан Трип квапливо описав Сіґурда в усіх деталях. Поки пан Трип говорив, констебль Гарні швиденько щось малював на великому аркуші паперу, а коли інспектор охорони здоров’я закінчив, констебль Гарні гордо показав йому свою замальовку.

— Ось! Що скажете? Я думаю, що ми легко розшукаємо цього типа. Звичайно, він аж ніяк не може бути справжнім вікінгом, а отже він, окрім усього, ще й порушує закон про заборону неправдивої реклами.

Пан Трип вишкірився підленькою посмішкою.

— А ще він іноземець!

— Іноземець? То ми ще й перевіримо його паспорт. Можливо, він нелегальний іммігрант. Ану, що ми вже тут маємо: спроба вбивства, порушення закону про заборону неправдивої реклами і нелегальна імміграція, — констебль посмоктав кінчик олівця. — Не кажучи вже про носіння холодної зброї, тобто електропили, — сказав він із переможним виглядом.

— Я думаю, що вашому хлопцюзі-вікінгу доведеться не один рік просидіти в тюрязі. Ану, ходімо й заарештуймо його.

Пані Еліс анітрохи не здивувалася, коли, почувши стук і відчинивши готельні двері, побачила пана Трипа разом із поліцаєм.

Поліцай рушив до неї, поправляючи свій шолом.

— Я Гарні, мадам, — пояснив він.

Пані Еліс пильно придивилася до моложавого обличчя поліцая.

— Так, доволі гарний… принаймні як на поліцейського.

Констебль став червоним як буряк.

— Я не це мав на увазі, мадам.

— Я так і подумала. То, може, почніть спочатку?

— Я поліцейський констебль Гарні і прийшов до вас, боюся, в дуже серйозній справі. Я прийшов заарештувати вікінга на ім’я Сіґурд.

Пані Еліс навіть подумати не могла, що справи будуть аж такі погані. Дивлячись на зловісну посмішку на обличчі пана Трипа, вона зрозуміла, що Сіґурд потрапив у велику халепу, а як його з неї визволити, їй навіть на думку не спадало.

— Зараз я його приведу, — спокійно пообіцяла вона й побігла шукати свого чоловіка.

Пан Еліс, почувши новину, заскреготав зубами.

— Сіґурд там садить нові кущі в саду. Я відпроваджу його у вітальню.

За кілька хвилин пан Еліс повернувся разом із Сіґі. Його руки були геть вимащені землею, в якій він щойно порпався.

Пані Еліс представила всіх, сподіваючись, що Сіґурд справить на поліцая добре враження.

Сіґі вже навчився гарних манер. Його обличчя засяяло широкою невинною посмішкою, він рушив до констебля Гарні і приязно потис йому руку.

На жаль, на руці констебля залишився грубий шар маснющої землі з готельного саду. Поліцай хотів було вправно її витерти, але тепер уже на його мундирі з’явилося кілька величеньких смуг грязюки.

— Пошкодження мундира офіцера поліції — це дуже серйозне правопорушення, — пробурмотів констебль Гарні, намацуючи свій записник.

Пан Еліс запитав, що, власне, сталося. Чому вони хочуть заарештувати Сіґурда?

Констебль Гарні миттєво почав зачитувати довжелезний список звинувачень, а пан Трип шкірився і збуджено перестрибував з ноги на ногу, докидаючи нові деталі. Зрештою констебль Гарні захотів побачити Сіґурдів паспорт.

— Пасту в рот? — перепитав Сіґі. Він озирнувся й побачив біля входу до готелю величеньку діжку з трояндовим кущем, у якій хтось залишив напівпорожню банку з-під томатної пасти.

Звичайно! Ось воно!

Сіґурд підхопив руками діжку і підніс її прямісінько до рота констеблю Гарні.

— Паста в рот! — повторив збуджено Сіґі, гадаючи, що це якась нова весела гра.

— Що ви робите? Думаєте, що це кумедно? — вигукнув констебль Гарні.

Сіґурд кивнув головою й засяяв ще ширшою посмішкою.

— Я кумедно. Ти кумедно. Кумедний чоловік у кумедному синьому капелюсі!

Констебль Гарні задер угору носа і вхопився за ремінець свого шолома.

— Я зовсім не кумедний, і мій капелюх не кумедний, — прохрипів він.

Пан Еліс поквапився прийти на допомогу Сіґурду.

— Пане офіцере, Сіґурд не має паспорта. Бачите, він прибув сюди не з іншої країни, а з іншого століття… з X століття, а тоді паспортів ще не було.

— Справді? Тоді мене звати Дарф Вейдер!

— Здається, він був вищий на зріст, — пробурмотіла пані Еліс.

— Вам зараз буде не до сміху, мадам. Цей вікінг повинен пройти зі мною до поліційного відділку для подальшого з’ясування справи.