Ігор Курус - Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

І хоча професор Войцеховський був «молодим» професором в університеті, студенти знали його «слабкість» і часто користувалися цим. Для прикладу, молодь могла легко зірвати семінар, запитавши в Івана Андрійовича про якісь знайдені на території сучасної України артефакти. Войцеховський знав усі новинки в археології, тому легко змінював заплановану тему семінару і розповідав про подію, якою цікавилися студенти. Він завжди казав: «Скільки б я не витрачав часу і сил для читання затвердженої програми зі світової історії, це все ж матиме меншу користь, аніж коли хоча б один студент з потоку захопиться вивченням справжньої історії української землі!»

Також треба сказати, що професор Войцеховський певним чином був носієм нових підходів у вивченні історії. Відомо, що до незалежності всі історичні відкриття, та і наука загалом, були пропагандистськими, тому в будь-якому університеті України і досі легко знайти професора з історії, який колись читав такі дивні предмети, як науковий комунізм, історію КПРС чи марксистсько-ленінську теорію. Усі «старі» викладачі історії обов’язково мали бути членами Комуністичної партії, тому фактично були ідеологічними працівниками радянського строю. Через це українська історична наука була «згвалтована» партійними ідеологами. Вона не мала минулого. Професор Войцеховський намагався донести до студентів іншу інформацію. Він це робив не за циркуляром чергової партії, а від щирого серця, тому намагався бути наполегливим і креативним.

Цього дня Іван Андрійович проводив семінар на тему «Стародавній Єгипет». Він уже зробив перекличку студентів і традиційно урочисто пробігся очима по аудиторії.

– Хто хоче першим спробувати свого щастя в єгипетській історії? – з долею жарту запитав професор. Студенти враз підняли ліс рук і йому довелося вибирати, кому ж першому дати слово.

Здебільшого на семінарах студенти не завжди бувають активними. Є, звичайно, такі, які намагаються заробити бали, щоб не ускладнювати собі життя під час сесії. Та все ж більшість студентського люду має іншу тактику – відвідує семінари, щоб не мати пропусків. Це неабиякий плюс до загального балу заліково-екзаменаційної сесії.

Тема сьогоднішнього семінару була доволі легкою, тому студенти намагалися отримати оцінки, так би мовити, без зайвих зусиль. Та поки професор визначався, кому першому дати шанс зробити доповідь, в аудиторію увійшли троє: Катя, Нестор і Юля. Молоді люди перепросили за запізнення і запитали дозволу сісти.

– Звичайно, – відповів професор, поглядаючи на незнайому студентку. – Ваше запізнення на сім хвилин є зовсім непомітними для світової історії.

Остання фраза викликала сміх студентів, що теж зосередили свій погляд на Юлі. Рядами пішов шепіт…

– Тиша, будь ласка! – звернувся Іван Андрійович до студентів і, знявши окуляри, додав: – Продовжимо наш скорбний труд. Хто першим здивує нас своїми глибокими знаннями про стародавній Єгипет?

Більшість студентів уже була в Єгипті й оглядала піраміди, храм Карнака чи Каїрський музей, тож вони залюбки підвели руки, намагаючись легко отримати омріяні бали.

Зненацька хтось з так званої гальорки вигукнув:

– Пане професоре, а ви чули про розкопки у Холмі? Кажуть, там знайшли могилу Данила Галицького!

Аудиторія завмерла. Ніхто не очікував, що комусь заманеться зірвати такий легкий семінар! Але група хлопців, яка сиділа на верхніх рядах, вирішила пожартувати.

Професор уважно оглянув аудиторію. Потім повільно повернувся до студентів, які поставили запитання.

– Чув дзвін, та не знаєш, де він! – віджартувався професор. – Могилу насправді знайшли, але не Данила Галицького, а його сина. Хочу вам повідомити, що науковці відкрили таємничий саркофаг під долівкою в базиліці Пресвятої Богородиці в Холмі. Багато що вказує на те, що в ньому був похований один із синів князя Данила з XIII століття – Роман або Шварно Данилович. Це є дуже важлива знахідка. Дуже важлива для нашої спаплюженої і прихованої історії, – на одному подиху уточнив повідомлення студентів професор…

Юля сиділа і копирсалася у своєму телефоні. Переглядала фото друзів в соціальних мережах, намагалася ні про що не думати. Вона була злою на увесь світ. Її дратували студенти, її дратував професор, її дратувала зненацька порушена тема з історії України. Несподівано телефонна вібрація сповістила Юлю про СМС. Вона відкрила СМС і побачила повідомлення від мами: «Юлечко, вибач його. Він не розуміє, що робить. Але його треба зрозуміти. Кар’єра рушиться!». Юля вирішила не відповідати. Їй було байдуже до проблем батька… Та несподівано прийшло ще одне повідомлення: «Юлю, тато хоче полетіти у Москву. Він хоче, щоб ти летіла з ним». В цей момент серце Юлі сповнилося несамовитим гнівом, вона скрикнула і скочила з крісла.