Ігор Курус - Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

Така констатація факту з уст професора звучала й урочисто, і водночас із сумом.

– Та я не буду вдаватися у причини такого замовчування існування трипільсько-кукутенської цивілізації, бо це не наша тема.

Професор знову підійшов до комп’ютера і вивів на екран нове зображення.

– Це знімки з заповідника «Кам’яна Могила». Хтось вас чув про цей заповідник?

– Це якесь капище на Донбасі? – вигукнув юнацький голос з середини аудиторії.

– Так і не так, – відреагував професор. – Якщо ми візьмемо таке доступне нам джерело, як Вікіпедія, то дізнаємося, що Кам’яна Могила – це пам’ятка давньої культури, яка розташована на північ від Мелітополя у Запорізькій області. Петрогліфи [18] Так називають всі зображення, висічені на камені, з найдавніших часів (палеоліту) аж до середньовіччя. і малюнки, які ви маєте можливість бачити на екрані, датовані від 12 тисячоліття до нашої ери до Х століття після Різдва Христового. Тобто задовго до уже згадуваного потопу мешканці цих місць щось намагалися записати чи намалювати!

На екрані з’явилося якесь каміння з малюнками та рисками.

– Так ось, на одному з цих каменів вчені розшифрували напис, де йдеться про велику воду, від якої загинули навіть люди-боги, – професор знову зробив паузу.

Аудиторія захоплено мовчала.

– Тобто ми маємо археологічний артефакт, який містить згадку про потоп і про людей, які мали надзвичайні здібності. Що то були за здібності, ми не знаємо, та очевидно, що для автора цього петрогліфа люди, про яких він знав, були богами, – професор знову замовк і оглянув аудиторію.

Він хотів зрозуміти, чи вдалося йому донести до студентів логічний зв’язок між потопом, петрогліфом Кам’яної Могили й Атлантидою.

– Ви хочете сказати, що у написі на цьому камені йдеться про атлантів? – спитав хтось з аудиторії.

– Я лише можу припустити, що до відомого нам потопу десь поблизу Кам’яної Могили жили люди, які мали фізичні або розумові переваги над племенами, що займали територію сучасної Запорізької області і які могли залишити цей напис на камені, – знімаючи окуляри, говорив Іван Андрійович.

– Це лише гіпотеза, яка, на мою думку, потребує вивчення. І ще раз підкреслю, що ми маємо шанс дізнатися про це більше. Для цього лише потрібно розшифрувати рисунки і петрогліфи Кам’яної Могили і вивчити трипільсько-кукутенську культуру. Чи, може, цивілізацію!?

Професор знову зробив паузу. Аудиторія мовчала. В повітрі запанувала тиша і якесь незрозуміле відчуття давнього минулого. Можливо, біля когось промайнули запорізькі степові вітри. Комусь запахло морем і він уявив собі височезну хвилю, яка з гуркотом впала на землю. А хтось намагався уявити собі атлантів.

– Я упевнений, що більше інформації про цивілізацію, яку Платон називає Атлантидою, ми могли б дізнатися у трипільців. Аналіз артефактів трипільців і шумерів показує, що колись ці народи жили доволі близько. Подивіться на ці зразки з трипільської і шумерської культур! Вони подібні! – Іван Андрійович указкою звернув увагу студентів на подібність оздоблення шумерського і трипільського посуду. – Якщо ми ще раз глянемо на хронологічну лінійку, то побачимо, що трипільці з’явилися на раніше затоплених землях у північному Причорномор’ї через 200–300 років після потопу, а шумери за тисячу кілометрів на південь майже через 2 тисячі років.

Іван Андрійович, наче міряючи кроками аудиторію, швидко пройшов від вікна до дверей.

– Можна припустити, що шумери, кочуючи на південь у басейн річок Тигр та Євфрат, втратили свідчення про протоцивілізацію, але в пам’яті залишився якийсь відгомін про потоп. Трипільці ж могли зберегти більше інформації! Але поки не почнемо вивчати і досліджувати цей період історії нашої планети, то і не дізнаємося правди про Атлантиду, – якось пригнічено сказав Іван Андрійович, а далі заклав руки за спину і зробив кілька кроків до вікна. Потім різко повернувся.

– На мою думку, ми так мало знаємо про Атлантиду через те, що учені не там її шукають. Більше інформації про неї заховано в трипільсько-кукутенській культурі, яка поки не досліджується…

– Ну, добре, припустімо, Атлантида існувала на території сучасної України. Але де? – нарешті обізвалася Юля. Вона вже майже змирилася з доказами професора, але її зараз цікавило питання, куди їй доведеться їхати в експедицію з цим професором. Запитання прозвучало, наче грім серед ясного неба. Усі ніби прокинулися від якогось дивовижного сну. Справді, але де ж могла бути ця міфічна Атлантида?