Професор Войцеховський оглянув аудиторію. Студенти захоплено дивилися на нього.
– Тому спробуймо заглибитися у ще давніші часи, ніж ІV тисячоліття до нашої ери, – Іван Андрійович знову підійшов до комп’ютера і продовжив, – логіка підказує, що Атлантида могла існувати раніше, ніж розпочалася Єгипетська історія. Тобто це могло відбутися до між VІ і V тисячоліттями до нашої ери, – поправивши окуляри, завершив своє перше припущення Іван Андрійович і знову вивів на екран хронологічну лінійку розвитку цивілізацій, показавши указкою на її початок, де було написано «V тисячоліття до нашої ери».
– Пригадаймо, чи ми чули про якісь катаклізми у цей період на земній кулі? – зіщуливши очі запитав у аудиторії Іван Андрійович.
Молодь ніби зачарована дивилася на свого викладача.
– Такі згадки є. Це і біблейський потоп, записаний з шумерських джерел. Це і аккадійський «Епос про Гільгамеша» [5] Або поема «Про того, хто бачив усе» – один із найдавніших літературних творів людства, найбільший твір, написаний клинописом, один із найкращих творів літератури Стародавнього Сходу.
, в якому змальовуються події першої половини III тисячоліття до н. е., де також описується потоп. Це й індуїстські релігійні тексти – пурани [6] Індуїстські релігійні тексти, в яких розповідається історія Всесвіту від створення до знищення (кінець IV тисячоліття до н.е.).
. І… – професор зробив паузу, – Чорноморський потоп!..
– А тепер повернімося до території України! – урочисто промовив Іван Андрійович. – Що тут, на нашій землі, було у цей період? З класичної історії ми знаємо лише назви культур, які існували у Північному Причорномор’ї і які залишили нам матеріальні артефакти, такі, як Трипільська культура, Ямна [7] Археологічна культура на території сучасної України кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600–2300 до н. е.)
, Катакомбна [8] Археологічна культура на території сучасної України епохи ранньої бронзової доби (2700–2000 рр. до н. е.)
, Бабинська [9] Археологічна культура на території сучасної України, яка існувала протягом XXII–XVIII століть до Р. Х.
і, пізніше, Зрубна культури [10] Археологічна культура на території сучасної України доби пізньої бронзи (XVIII–XII ст. до н. е.)
. У давньогрецькій міфології існує легендарна країна Гіперборея [11] У давньогрецькій міфології легендарна країна, місце проживання блаженного народу гіпербореїв. За найбільш розповсюдженою версією, Гіперборея розташована на острові (материку), що затонув.
. За древньогрецькими джерелами, там проживав блаженний народ – гіпербореї. За іншим міфом, Геракл приніс гілку оливи грекам саме від гіпербореїв. А вже давньоримський учений Пліній Старший у своїй «Природній історії» визначав розташування Гіпербореї за Ріфейськими горами [12] Позначення височин, що дають початок основним річкам Скіфії. В античній міфології це гори, на яких знаходилося житло північного вітру Борея.
, по той бік Аквілону [13] Латинська назва грецького бога північного вітру Борея.
.
Професор вивів на екран нове зображення, оглянув аудиторію і якось навіть урочисто заявив:
– Більшість дослідників вважають Ріфейськими горами наші гори Карпати! Це була Terra Ingognita – невідома земля Богів, куди боялися заходити древні греки. І недаремно, коли за легендою під Троєю загинув Ахіл, то його поховали у невідомому грекам міфічному північному Причорномор’ї… Згадайте, де за міфами греків жили амазонки? У Північному Причорномор’ї! – не чекаючи відповіді, вигукнув Іван Андрійович. Великий грецький полководець Олександр Македонський, зруйнувавши Персію і вбивши Ксеркса, [14] Володар стародавньої Персії.
оминає сусідні землі Причорномор’я, і йде в далеку Індію! Ось ви, юначе, – звернувся Іван Андрійович до кучерявого хлопця із середини аудиторії, – отримавши таку владу і державу, які були в Олександра Македонського, пішли б у незвідані землі через високі і холодні Перські гори, знаючи з легенд, що десь зовсім поряд є чарівне золоте руно, якого так прагнули герої ваших улюблених легенд?
Хлопець спантеличено спочатку обдвився довкола, а потім, крутнувши своїми кучерями, промовив:
– Ні, звичайно! Я б шукав золоте руно…
Професор Войцеховський зробив паузу. Усі студенти дивилися на нього з роззявленими ротами. Тиша в аудиторії вказувала на те, що молоді люди з неабиякою увагою слухають і заглиблюються в інформацію, яку зараз виголошує Іван Андрійович.
Читать дальше