Ігор Курус - Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

– То чому Македонський не йде за золотим руном до сусідів? Чому він готовий йти у невідомі далекі землі, оминаючи близьке до Македонії Причорномор’я і Чорне море? Чому він не йде з Персії на Кавказ за таким бажаним для греків золотим руном, а плентається у зовсім невідомі, непрохідні і незвичні для греків землі?

Усі студенти не зводили очей з професора…

– Хтось може пояснити, як так сталося, що древні греки, відомі мореплавці, воїни і першовідкривачі, за 2500 тисяч років до нашої ери згадують цю територію у своїх міфах, але не намагаються її дослідити і приєднати до своєї держави? Ще за 2000 років до нашої ери греки возвеличують відомого нам героя Орфея, який разом з аргонавтами здійснив захопливу і повну небезпек подорож за золотим руном у Колхіду, через Понт Аксінський, або негостинне Чорне море. Хтось може пояснити чому? – несподівано запитав професор у студентів.

Зробивши коротку паузу, професор продовжив:

– Тому що для тодішніх греків Північне Причорномор’я – це земля Богів. Земля, що, як і Чорне море, містить дуже багато небачених небезпек, і де живуть, як би ми зараз сказали, страшні для греків монстри: циклопи, фурії, амазонки, тощо…

– Тому вони й назвали цю країну Гіперборея, або, якщо спробувати перекласти – надпотужний північний вітер. Але це ще не доказ того, що тут могла бути Атлантида! – раптом вигукнув професор Войцеховський. – Це лише здогадки, інтерпретація поведінки Македонського й описи нашої землі у грецькій міфології. І вони, якщо чесно, більше легенди, а не докази! – продовжував Іван Андрійович, крокуючи по аудиторії. Тому я пропоную подивитися на відомі нам факти, які б могли пролити світло чи підтвердити мою гіпотезу.

Професор знову повернувся до комп’ютера. У цей час залунав дзвоник, який сповістив про перерву між лекціями. Іван Андрійович розгублено повернувся до аудиторії. Та ніхто, як це буває зазвичай у студентів, не схопився з місця. Усі сиділи за столами. Із задніх рядів хтось вигукнув: «А давайте-но без перерви!»

– Давайте, давайте! – підхопила уся аудиторія.

Войцеховський був задоволений. Йому вдалося зацікавити студентів! Він наче здобув довіру у цих імпровізованих експертів.

– Ну, оскільки ніхто не проти, то продовжимо! – погодився професор, і на екрані почали з’являтися нові картинки.

Іван Андрійович підійшов до комп’ютера і продовжив дослідницькі роздуми:

– Археологи й кліматологи повідомляють нам, що десь за 5600 років до нашої ери на Землі відбулося активне танення льодовиків. У ці далекі часи льодовики займали значні території в Європі. Ось подивіться, це схема льодовика, який на південь доходив до сучасного міста Дніпра! – професор вивів на екран малюнок, на якому майже уся частина європейського континенту на північ від Піренейських гір через Альпи, північніше Карпат і аж до Уральських гір була замальована білим кольором. Це зледеніння, яке сковувало більшу частину Європи у період, який нас цікавить! – показуючи на центральну Європу, промовив професор.

– А таким колись було наше Чорне море! Точніше велике озеро… І тут, як бачите, льодовика не має, – звернув увагу студентів Іван Андрійович на блактину пляму, що розташувалася трохи південніше.

– Вчені довели, що внаслідок зміни кліматичних умов у цей час почало танути ось це льодовикове покривало Землі, – професор знову тицьнув указкою на вибілену частину європейського континенту. – Вивільнення небаченої кількості води спричинило великі повені на Землі і, зокрема, в районі нинішнього Чорного моря! У грудні 1996 року геологи з Колумбійського університету Вільям Раян і Волтер Пітман заявили, що Чорне море утворилося внаслідок танення саме цього льодовика. За їхньою версією, танення льодовиків спричинило прорив Босфорського перешийка, внаслідок чого вода із Середземного моря линула в ось це озеро, – емоційно водив по ілюстрації указкою Іван Андрійович і знову звернув увагу на видовжену блакитну пляму.

– Уявіть собі, тут в озері рівень води був нижчим від рівня тодішнього світового океану на 150 метрів! Босфорський водоспад скидав воду щонайменше 300 днів, поки рівень води в озері не зрівнявся з рівнем світового океану. Тому після закінчення повені опинилися затопленими 155000 км 2Чорноморського узбережжя на півночі і заході регіону, – зацитував переклад з газети «Нью-Йорк Таймс» Іван Андрійович, – а це величезний водяний простір аж до Кишинева, Кропивницького, Кременчука, Слов’янська і Луганська!..