Ігор Курус - Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

– Тож почнімо! – впевненим голосом заявив Іван Андрійович. – Але поки я знайду потрібні матеріали, прошу ввімкнути проектор і затемнити вікна в аудиторії, – звернувся він до студентів, які сиділи біля вікна.

Поки студенти виконували розпорядження професора, він знову почав щось шукати у своєму комп’ютері. Водночас він намагався приблизно вибудувати план виступу, хоча в нього на це було мало часу. Він похапцем витягував файли на робочий стіл комп’ютера, намагаючись дати лише незаперечні факти. Але з чого почати? Що сказати? Він розумів, що перші хвилини виступу мають величезне значення. Аудиторія або повірить у його докази, і це виробить довіру до усього матеріалу, або не повірить – і це означає, що уся наступна інформація буде піддаватися сумніву.

«З чого почати? З чого почати?» – міркував професор. – «Це ж першокурсники. Вони мають знання зі школи. І то в кращому випадку. Значить, не потрібно заглиблюватися в наукові терміни та складні логічні припущення. Матеріал має бути наочним і легким для сприйняття! Зрештою, треба з’ясувати, що вони знають про Атлантиду. Професор завершив свої міркування, під’єднавши свій ноутбук до проектора».

– Ну, що, почнімо? Для початку з’ясуймо, що ви знаєте про Атлантиду, – звернувся до студентів Іван Андрійович.

Студенти почали переглядатися між собою. Ніхто не очікував такого повороту подій. Вони ж рефері, отже, мають слухати, а професор раптом просить їх відповідати?! В аудиторії запанувала тиша.

– Ну, добре, спробуймо по-іншому! Підніміть руку ті, хто чув хоч щось про Атлантиду, – намагався врятувати ситуацію Іван Андрійович.

В аудиторії піднявся ліс рук…

– Ну ось, бачите, усі щось знаєте про Атлантиду. То що конкретно ви знаєте? – знову запитав професор.

За хвильку в аудиторії піднеслася одна рука. Це був Нестор.

– Атлантида – це міфічна країна, яка, згідно древньогрецьких джерел, загинула під час потопу. Ніхто її не бачив і ніхто достеменно не описав. Були якісь спроби її знайти, але жодному досліднику цього не вдалося, – завершив свій виступ Нестор, позираючи на Юлю.

– Правильно! – вигукнув професор, і відразу спробував заохотити студентів до продовження розмови: – Ще якась цікава інформація про наш об’єкт дослідження є?

– Ще кажуть, що це була дуже потужна цивілізація. Й атланти були досить високими і сильними людьми, – сказав хтось, не підводячись.

– Так! Може, ще хтось щось цікаве згадає? – вкотре звернувся професор до аудиторії.

– Я дивилася мультфільм, де Атлантиду зобразили як гору, яка була оточена каналами. На цій горі жили дуже багаті люди, також там був золотий палац, а ще вся держава мала якусь неймовірну енергію і потужну силу захисту, – викликавши сміх в одногрупників, поділилася своїми знаннями рудоволоса дівчинка, що сиділа біля вікна.

– Так! – пробубонів професор, виводячи зображення проектора на екран. – Ось бачите, як багато ви знаєте про Атлантиду!

Сміх в аудиторії припинився.

– Почнімо спочатку! Ось юнак, – професор показав рукою в бік Нестора, – повідомив нам, що Атлантида – це міфічна країна, яка, за древньогрецькими джерелами, загинула під час потопу. Ніхто її не бачив і ніхто достеменно її не описав. Іншими словами, існування Атлантиди є легендою, і ясно, що країна могла існувати дуже давно.

Іван Андрійович зробив паузу, а після цього додав:

– Так давно, що жодне із відомих нам древніх джерел не згадує про неї… Професор вивів на екран зображення древньогрецького письменника й філософа Платона, біля якого було написано «421 рік до н. е. «Тімей» і «Критій»». Стрілка від Платона вела до єгипетського міста Олександрії.

– Платон у 421 році до нашої ери у двох своїх творах – «Тімей» і «Критій» – описує країну, яка, за джерелами з Олександрії, була на вершині розвитку, – пояснив зображення професор Войцеховський. – Атлантида, за словами Платона – це величезний острів, що лежав в океані за Геркулесовими стовпами. У центрі острова височів пагорб, на якому стояли храми і царський палац. Знову ж таки, Платон повідомив нам, що потужний землетрус і повінь «в один жахливий день й одну ніч» знищили всю Атлантиду. Води океану поглинули острів.

Професор на хвилинку зупинився, щоб студенти краще запам’ятали ці слова.

– І це майже все, що нам відомо про існування і розташування міфічної країни зі стародавніх джерел! Єдиним джерелом знань про Атлантиду є праці Платона, які переповідають єгипетську легенду, – підкреслив професор і, звівши руки догори, вигукнув: – Але звідки про Атлантиду могли знати у тодішній Олександрії? І чому так мало джерел інформації про неї?