Ігор Курус - Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

Одразу пригадався фрагмент із улюбленої казки «Снігова королева», коли Герда знайшла свого Кая, але хлопець не звертав жодної уваги на дівчинку, холодно збираючи слова з криги. Так і зараз: усі намагання Каті звернути на себе увагу Нестора не давали жодного результату, він був зачарований цією ледь знайомою дівчиною, як Кай – Сніговою королевою. Він дивився на неї, і був у змозі реагувати ні на що інше. Катя спочатку розгубилася, але потім швидко витерла сльози й сердито зиркнула на нього. «Що за дурень, – подумала вона, – чого він вирячився на цю Юльку?»

Та усе гучніший галас студентів в аудиторії відволік її від Нестора. Усі захопливо гомоніли і дивилися на Юлю, і Катя раптом відчула, що всередині неї виникли абсолютно нові відчуття, які не давали їй спокою. Вони чомусь усі були зосереджені довкола Нестора, хлопця, який був просто другом для неї. Дівчина намагалася зрозуміти, чому вона так розізлилася, коли Нестор не відповів їй? Що її так турбує? Що не так? Адже вони сидять поряд, як завжди. Ще кілька хвилин тому вони перешіптувалися і сміялися. Але зараз у неї склалося враження, що Нестора не стало. Тобто його тіло сидить поряд, та самого хлопця немає. Наче біля неї сидить манекен. Вона намагалася ще раз заговорити до хлопця, та він не реагував. Катя відчувала, що з нею щось відбувається, але не могла зрозуміти, що саме. Вона відчула, що Нестор для неї є важливою людиною. Виявилося, що коли він не розмовляє з нею, й ігнорує її, то їй стає некомфортно й навіть боляче. Вона знову згадала фрагмент казки «Снігова королева». Потім знову обернулася на аудиторію. Якийсь незрозумілий калейдоскоп відчуттів і думок роївся в голові. Раптом його обірвав голос професора:

– Шановні студенти, ми щойно стали свідками цікавої суперечки. Я пообіцяв вашій колезі озвучити свої гіпотезу, що на території України могла бути така фантастична доісторична країна, як Атлантида.

Усі замовкли і прикипіли поглядами до Івана Андрійовича. Вони були заскочені поворотом подій і з цікавістю чекали, що буде далі.

– Та перш ніж я розпочну свій виступ, я б хотів запитати у вас, чи є в аудиторії студенти, які мають заперечення щодо зміни теми заняття? – професор повільно оглянув аудиторію.

Жоден зі студентів не підняв руки. І навіть ті, хто ще кілька хвилин тому намагалися жартувати щодо розкопок у Холмі, мовчали і уважно дивилися на професора. Можливо, хтось знову про себе подумав: «Блін, такий семінар перегадили», – але суперечка була цікавішою. Комусь могло здатися, що професор намагається уникнути її й шукає приводу все припинити. Та Іван Андрійович дуже швидко зняв усі сумніви, заявивши, що семінар він обов’язково проведе під час наступної лекції. Тож аудиторія була готова слухати…

– Ок, – коротко промовив Іван Андрійович. – Я погоджуюся на вашу пропозицію щодо парі! Хай ваші колеги в кінці моєї доповіді проголосують, чи може існувати така гіпотеза, чи це вигадки і бажання возвеличити історію нашої землі! – майже вигукуючи, звернувся професор Войцеховський до опонетки.

Аудиторія знову зірвалася оплесками. Хтось плескав в долоні, хтось стукав руками по столі. Хтось вигукував: «Віват, професоре!» Це була атмосфера єдиного щирого пориву, яка буває дуже рідко, і яку так приємно відчувати. Так буває під час футбольного матчу на стадіоні, коли тисячі очей і думок зосереджені на м’ячі, коли усі зриваються з місць, а потім, мов по команді, в розпачі опускаються, чи зриваються на ноги, зводять руки до неба і обіймаються з навіть досі незнайомими людьми, які за велінням долі сиділи поруч. Так і зараз усі очі, усі думки юнаків і юначок були зосереджені на професорові. Вони чекали чогось…

Юля досі не могла зрозуміти, що для неї краще: коли професор переможе, чи коли йому не вдасться переконати аудиторію своєю гіпотезою. Вона також була частиною атмосфери і, незважаючи на сигнали телефона і проникливі погляди однолітків, з цікавістю дивилася на професора. «Хм, де ж, за версією професора, ця Атлантида могла бути в Україні?» – думала Юля. Вона знала, що її шукають уже давно, але ніяк не можуть ніде знайти. Зрештою, може Атлантичний океан назвали на честь Атлантиди?! Значить, Атлантида була там! Юля була на острові Санторіні у Середземному морі. Там також щось говорили про Атлантиду. А ще якось вона чула, що Атлантиду знайшли в Карибському морі. Потім про Атлантиду згадували, коли вона подорожувала на Канари. «Але, швидше за все, це казка, – заспокоювала себе Юля і намагалася зрозуміти суть суперечки, – до чого тут Україна? Врешті, якщо цьому професору вдасться переконати нас у цьому припущені, то чому б не поїхати на місце, де була Атлантида?! Оце класні будуть селфі! Небагато друзів можуть похвалитися фото з місця, де загинула Атлантида!» – тішила себе думками Юля, але раптом професор обірвав її роздуми…