Вадим Собко - Скеля Дельфін

Потім згадалася широка спина Глоби, затягнута в сірий костюм Вона височіла біля того столика, де грав Вася. І знову професорові стало боляче, знову з’явилося почуття образи.

Скрипка лежала на столі в простому чорному футлярі. Професор відкрив кришку і кілька секунд дивився на струни. Чотирма білими лініями вони прорізали коричневе дерево. Потім закрив кришку, відніс скрипку в кімнату, поклав у ящик великої темної шафи і замкнув на ключ.

Коли він знову вийшов на веранду, по небу летіли ясні метеори. Професор дивився на зорепад, і знову Васина музика забриніла у вухах.

І несподівано професор усміхнувся. Там, у кафе, Вася знущався з усіх, хто хотів слухати заяложені фокстроти; його музика сміялася з Глоби, з усіх, хто хотів украсти в професора справжнього майстра.

І зрозумівши це, професор усміхнувся.

Вони прийшли в порт ранком вихідного дня. Святково вбрані люди поспішали зайняти місця в катерах, щоб їхати на далекі піщані пляжі.

Тієї ночі Варвара Павлівна заборонила Марії примушувати Васю працювати. Вася не довго думав над причиною такої ласкавості. Це його мало обходило. Не чіпають, ну, і добре!

Вася спочив, виспався, його засмагле личко весело всміхалося, коли Глоба говорив шо-небудь веселе або намагався жартувати. Він підганяв Глобу, і вони вийшли з дому на півгодини раніше призначеного часу. На пристані вони взяли замовлену з учорашнього дня невелику шлюпку. Вася сів за руль, а Глоба взяв у руки весла, і шлюпка відпливла від пристані.

Вони виїхали з бухти й завернули за мол. Сонце підбилося за морем, ясне, вже по-осінньому нежарке. Воно відбивалося в кожній найменшій хвильці, і море іскрилося під кришталевим промінням. Легенький вітер приходив з південного заходу і наганяв невисокі, навіть неувінчані білою піною, хвилі.

Море грало. Море іскрилося під промінням сонця, і безліч сонячних зайчиків шосекунди з’являлася на його поверхні, Хвилі злегка похитували шлюпку, і Вася, як ніколи, сильно відчув прекрасний, неосяжний простір моря під голубим, бездонним небозводом

Скрипка лежала на дні моря, і Вася мусив її дістати. Він дістане її з будь-якої глибини. Вася думав про скрипку, про тс, якою несподівано хорошою людиною виявився оцей похмурий Глоба.

«Скрипка пролежала у воді вже багато років, — думав Вася, — але гумовий мішок не міг промокнути, скрипка не зіпсувалась. Вона могла залишитися зовсім цілою».

У всякому разі Вася мусить мати власну скрипку. Так сказав професор, і так повинно бути. Іншої нагоди здобути скрипку не було. Може, вода її трошки попсувала, то це нічого. Можна буде віддати полагодити, а своя скрипка, хоч поганенька, це все ж краще, ніж чудовий інструмент професора. На своїй можна грати, коли захочеться, а на професоровій тільки дві години на день.

Вася мріяв про скрипку, і Глоба не заважав йому мріяти. Під сильними ударами весел шлюпка швидко посувалася вздовж берега. Химерні обриси невисокої скелі, яка невідомо чому звалася Дельфін, вже з’явилися перед очима.

З одного боку скеля полого спускалася до води, з другого вона круто обривалася вниз. Треба було мати дуже розвинену уяву, щоб знайти в ній подібність з плавником дельфіна.

Між скелею й берегом лежала широка смуга води. Під водою, наближаючись майже до самої поверхні, теж виднілися скелі. Плавці, перепливаючи з берега на скелю Дельфін, часто зупинялися на них відпочити. Тоді було дуже дивно бачити, як далеко в морі, невідомо на чому, стоїть людина. Поруч з підводними скелями були глибокі й таємничі провалля.

Старі рибалки казали, що там, у підводних прірвах, водяться електричні скати; ніхто їх ніколи не бачив, але всі вірили, що вони там є.

Шлюпка з Васею і Глобою наблизилася до скелі Дельфін, коли до дев’яти годин залишалося ще хвилин п’ятнадцять.

Вони підпливли зовсім близько до скелі, і високий камінь виріс перед ними, немов стіна. Об’їхали його кругом і причалили з другого боку, де скеля полого спускалася до води. Вася провів шлюпку між великим камінням, яке закривало вільний доступ до скелі. Шлюпка зайшла в маленьку бухточку з нерухомою водою. Глоба покинув весла й вискочив на камінь.

Не прив’язуючи шлюпки, Вася вискочив слідом за ним. Удвох вони зійшли на вершечок скелі, і прірва моря раптом розкрилася перед ними.

З двадцятиметрової височини скелі Дельфін було видно дуже далеко Місто, ще оповите легенькою вранішньою млою, лежало ліворуч від цих. Па березі до самого горизонту стелився рівний жовтуватосірий безлюдний степ. А з другого боку до самого неба розкинулось море. Стояв вересень місяць, і для початку осені море було на диво спокійне.