Вадим Собко - Скеля Дельфін

У всіх вікнах ще світилося, і хлоп’ята з полегшенням зітхнули: підіймати з ліжка Бориса Петровича вони не хотіли.

Кілька хвилин вони торгувалися перед дверима, кому постукати й кому першому зайти. Потім Вітя Огрінчук раптом набрався сміливості, і з таким виглядом, наче кидався у холодну воду, тричі сильно стукнув кулаком у двері і зупинився, чекаючи.

Чекати довелося недовго,

Двері прочинилися, і зігнута постать старенької бабусі з’явилася на порозі.

— Нам треба побачити товариша Короткова, — крикнув Вітя. Він крикнув це з усієї сили і сам здивувався, чого це він кричить.

— Заходьте, заходьте, голуб’ята — прошамкотіла бабуся, ширше розчиняючи двері.

Хлопці зайшли в кімнату.

— Ось тут він живе. В ці двері постукайте, — сказала бабуся і пішла.

Вже не торгуючись, Вітя впевнено стукнув у двері і, почувши неголосне «да», увійшов у кімнату.

Борис Петрович був у кімнаті не сам і тому хлопці, переступивши поріг, зупинилися і зніяковіли. За столом, перед шахматною дошкою сидів чоловік у формі командира військового флоту. Здивовано, так само, як і Борис Петрович, він оглянув двох маленьких гостей і, посміхнувшись, відсунув дошку.

Борис Петрович був здивований до краю. Це був перший випадок, коли хтось з учнів приходив до нього додому. Схвильовані, з ознакою величезної відповідальності на личках, хлоп’ята, очевидно, мали якісь дуже важливі новини, коли наважилися прийти так пізно. Мабуть, щось трапилося в школі або з кимсь із школярів.

Борис Петрович занепокоївся, але нічим не виказав свого хвилювання.

— Добрий вечір, — привітав він несподіваних гостей, — а чого це ви не спите? Вам же давно пора спати.

— Не можна спати, — буркнув Андрюша і замовк, не знаючи, як краще приступити до справи.

— Що ж таке трапилось, що навіть спати не можна? — засміявся Коротков.

— Завтра… Вася… йде… на скелю… діставати… з води скрипку, — раптом випалив Вітя і, розуміючи, що з цього речення Борис Петрович зрозумів, мабуть, небагато, додав для пояснення: — З бандитом.

— Яку скрипку? З яким бандитом? — розвів руками Борис Петрович. — Нічого не розумію.

Андрюша в думці вилаяв безголового Вітьку і сам узявся до справи.

— Один чоловік, — сказав він, — завтра поїде на яхту «Галатея» о дев'ятій годині разом із Васею. Там у воді в рульовій рубці лежить скрипка, і Вася її завтра буде діставати. Цей чоловік бандит і контррозвідник. Це точно. Ми хочемо, щоб ви допомогли нам вритувати Васю.

— З першого числа ми починаймо підіймати «Галатею», — сказав епропівець.

Але на Андрюшу і Вітю це не справило ніякого враження

Захлинаючись і перебиваючи один одного, вони почали розказувати Борису Петровичу чисто все, що знали про Васю і про Глобу, про те, як Глоба приїхав до старого водолаза Огрінчука, як з водолазом нічого не вийшло, як Глоби частував Васю морозивом і примусив його грати на скрипці, як чудово грав Вася, як папа Мустам’які запропонував Васі грати в кафе, як Глоба розказував казку про скрипаля і, нарешті, як Глоба обіцяв допомогти дістати скрипку з потонулої яхти.

Історія із скрипалем у захоплюючому викладі Віті Огрінчука набула трохи дивних форм, але все ж таки Борису Петровичу і епропівцю вдалося зрозуміти все до кінця.

Коли все було розказано, і Борис Петрович зрозумів, хто такий Глоба і чого Вася поїде завтра до яхти «Галатея», епропівець раптом подвівся, невідомо для чого пересунув пішака на дошці. Потім стукнув королевою по чорній кліточці і сказав:

— Це мені не подобається.

— Мені теж не подобається, — підтвердив Вітя.

- І мені, — відгукнувся Андрюша.

— Так ви, хлопці, більше нічого не знаєте про це все? — усміхаючись, спитав Коротков.

Вітя ще хотів розказати, як йому сподобалася музика Васі, але Андрюша перебив цого:

— Це все.

— Тоді йдіть спати. Ми тут уже самі з товаришем поміркуємо, що треба зробити, — тихо всміхаючись, промовив Коротков, і обличчя Віті і Андрюші похмурніли. Вони ж сподівались, що, може, їм буде дозволено взяти участь в якихось надзвійчайно цікавих, справжніх і важких готуваннях до завтрашнього дня. А тут на тобі! — зовсім несподіваний і незаслужений наказ іти спати.

Вітине обличчя скривилося так, наче він хотів заплакати. Побачивши це, Борис Петрович сказав, поплескавши Огрінчука по плечу:

— Вже пізно, а ви з Андрюшею ще маленькі. І запам’ятайте собі, то діти мусять лягати спати о десятій годині. А за Васю не турбуйтеся. За те, що сказали мені, спасибі, але все інше робитиму я сам. А тепер спокійної ночі й приємних снів! Побачимося післязавтра в школі. Всього найкращого!