Вадим Собко - Скеля Дельфін

Через кілька хвилин Коротков попрощався з Олександром Михайловичем і не поспішаючи пішов додому. Наближалася північ.

Несподіваний шум за парканом одного з будинків привернув увагу Короткова. Шепотіли дзвінкі дитячі голоси, інколи збиваючись на голосну захоплену розмову.

В кінці Борис Петрович почув:

— Так дивись же, Ніно, точно без чверті дев’ять! — Після цього стукнула хвіртка і дві маленькі постаті швидко побігли вулицею.

«Ці чортенята щось затівають на завтра, — подумав Коротков. — Неодмінно треба прибути точно о дев’ятій».

Через півгодини після того, як Глоба пішов, старому професорові прислали скрипку. Її приніс невисокий мовчазний чоловік, який того дня повернувся з Москви. Він не міг принести скрипку вранці, попросив пробачення, попрощався і вийшов.

Професор звичною рукою натягнув струни і провів смичком, швидко перебігаючи з однієї струни на іншу. Скрипка завібрувала, немов дотик смичка електричним струмом пронизав її блискуче поліроване дерев’яне тіло

Професор поклав її у футляр, закрив кришку і пошкодував, що зараз тут немає Васі.

Старому раптом захотілося пройтись по тихих і безлюдних вулицях міста. Роса вже впала, ніч потеплішала і він міг, не боячись, іти гуляти. У нього жевріла надія побачити Васю, сказати йому радісну новину, запросити його до себе й подарувати скрипку. Професор намагався не признаватися собі, що саме керувало ним, коли він повагом, спираючись на важку сукувату палицю, вийшов з хвіртки і, не поспішаючи, пішов вулицею до набережної

Ішов тихою ходою, помалу переступаючи неслухняними ногами. Будинки вулиці розступалися перед ним і знову сходилися десь далеко позаду.

Постукуючи палицею, він ішов до набережної, і кожен квартал начебто був значно коротшим, ніж звичайно.

Професор уже стомився, але все ж не губив надії побачити Васю, і завжди, коли він згадував свого учня, усмішка приходила йому на уста.

На набережній старого зустріли шанобливі погляди і пошепки вимовляли його ім’я, коли він проходив.

У міському саду грала музика. Кілька хвилин старий слухав бурхливі і вогненні мелодії з «Кармен».

Він пройшов по набережній, і хороший настрій не лишав його. Правда, надія побачити Васю зникла: уже було пізно — навряд, щоб хлопчик міг ходити в такий час по вулицях.

Професор пройшов набережну до кінця, повернувся і пішов назад.

Музика в саду затихла, і дзвінка південна тиша повисла над загинаючим містом. Вона не порушувалася тихим металевим плюскотом хвиль, а навпаки — від цього приємного монотонного шуму ставала ще більш урочистою.

Професор дійшов до кафе «Спартак» і раптом спинився. Він стояв, прислухаючись, забувши про все на світі, крім звуків музики, яка широкою хвилею лилася з-за зеленої стіни листя дикого винограду.

В кафе прекрасний майстер на поганенькій скрипці грав надзвичайні речі, Музикант легко й безтурботно брав по кілька тактів то з того, то з іншого твору світових композиторів і складав усе це в зухвалий власний твір.

Хвилину професор стояв, слухаючи, і посмішка зникла з його вуст. Підійшов до яскраво освітленого входу в кафе «Спартак» і заглянув усередину.

Земля тікала з-під ніг, і він схопився за груди. Потім швидко відійшов од дверей кафе, знесилено добрів до однієї з лап на набережній і, важко дихаючи, сів.

Вася, захоплений Вася, серед столиків кафе, залитих пивом і забруднених їжею, як це уявлялося професору, грав на поганенькій скрипці. Він стояв перед очима професора; забути це було неможливо.

Вася закінчив грати. У кафе прогриміли оплески. Професор болісно поморщився.

Може, Вася знову почне грати? Кілька хвилин професор не вставав з лави, але музика не повторювалася Професор відчув утому і повільно підвівся

Тепер квартали тяглися неймовірно довго, темні і пустельні. Професор навіть здивувався, що пройшов дуже мало.

Професор кілька разів спочивав, поки дійшов додому. Дійшовши, проминув садок, де задушливо солодко пахли останні квіти матіоли, зійшов на веранду, сів у крісло і кілька хвилин сидів нерухомо.

Сидів довго, і думки, спокійні і розважливі, приходили до нього. Мабуть, він помилився і ніхто не крав у нього учня. Може, Вася просто, щоб поглузувати з музикантів, які тільки й знають грати фокстроти, грав цю зухвалу музику.

А може, Вася так заробляє собі гроші на хліб? Вперше з’явилася в професора така думка, і він з гіркотою подумав про те, що ніколи не розпитував і нічого не знає про Васине життя.