Рудольф Еріх Распе - Пригоди барона Мюнхаузена

Рушниця моя лежала далеко на снігу.

Втім, зброя тут нічим би не допомогла, бо ж ведмідь усією своєю масою навалився мені на спину і не давав бодай поворушитися.

Із величезними труднощами я витягнув з кишені свій маленький кишеньковий ножик і, не довго думаючи, відрізав ведмедеві три пальці на задній нозі.

Він заревів від болю і на хвилину випустив мене зі своїх страшних обіймів.

Скориставшись цим, я, як завжди, сміливо підбіг до рушниці й вистрілив у лютого звіра. Ведмідь упав на сніг, як підкошений.

Але на цьому не скінчилися мої нещастя: постріл розбудив кілька тисяч ведмедів, які спали на льоду неподалік від мене.

Ви лишень уявіть собі: кілька тисяч ведмедів! Вони всією ордою рушили просто на мене. Що мені робити? Ще хвилина — і мене розтерзають люті хижаки!

Зненацька мені сяйнула блискуча думка. Я схопив ніж, підбіг до вбитого ведмедя, здер із нього шкуру і начепив її на себе. Так, я начепив на себе шкуру ведмедя! Звірі обступили мене. Я був переконаний, що вони витягнуть мене із маскування та роздеруть на клоччя. Але вони обнюхали шкуру і вирішили, що я їхній товариш, тому мирно повернулися до своїх справ, лишивши мене в спокої.

Незабаром я навчився рикати по-ведмежому та смоктати лапу.

Звірі поставилися до мене дуже довірливо, і я вирішив скористатися цим.

Один лікар розповідав мені, що удар, нанесений в потилицю, спричиняє миттєву смерть. Я вирішив перевірити це. Підійшов до найближчого ведмедя і встромив йому ножа просто в потилицю.

Я не сумнівався: якщо звір уціліє, він тут же розтерзає мене. На щастя, мій дослід удався. Ведмідь упав замертво, не встигнувши навіть рикнути.

Тоді я вирішив таким самим чином розправитися з рештою ведмедів. Це мені вдалося без особливих труднощів. Хоча вони бачили, як падали їхні товариші, але ж мене сприймали за одного із них. Тому й не могли второпати, що їх вбиваю я.

Протягом якоїсь години я поклав кілька тисяч ведмедів.

Здійснивши цей подвиг, я повернувся на корабель до свого приятеля Фіппса і розповів йому все.

Він послав зі мною сотню своїх найдужчих матросів. Ті здерли шкури з убитих ведмедів і перетягли ведмежі туші на корабель.

Туш було так багато, що корабель не міг рушити далі. Нам довелося повернутися додому, хоча ми не добралися до місця свого призначення.

Ось чому капітан Фіппс так і не відкрив Північний полюс.

Втім, ми не шкодували про це, бо ведмеже м’ясо, яке ми привезли, виявилося напрочуд смачним.

Коли я повернувся до Англії, то дав собі слово більше ніколи не затівати жодних мандрівок. Але не минуло і тижня, як мені довелося знову збиратися в дорогу.

Справа в тому, що один мій родич, чоловік немолодий і багатий, чомусь вбив собі в голову, що на світі існує країна, де живуть велетні.

Він попросив мене неодмінно відшукати для нього цю країну, пообіцявши за це залишити мені великий спадок як винагороду. Дуже вже йому кортіло побачити велетнів!

Я погодився, винайняв судно, і ми попрямували до Південного океану.

На шляху не зустріли нічого незвичайного, крім кількох літаючих жінок, які пурхали, наче метелики. Погода була чудова.

Але на вісімнадцятий день здійнялася жахлива буря.

Вітер був такий сильний, що підняв наше судно над хвилями і поніс його, немов пушинку, в повітрі. Все вище, вище і вище! Шість тижнів нас носило над найвищими хмарами, і нарешті побачили круглий сяючий острів.

Це, звісно, був Місяць.

Ми знайшли зручну гавань і зійшли на місячний берег. Внизу, далеко-далеко, побачили іншу планету з містами, лісами, горами, морями та річками. Здогадалися, що це — покинута нами Земля.

На Місяці нас оточили якісь велетенські чудовиська, що сиділи верхи на триголових орлах. Ці птахи замінюють жителям Місяця коней.

Якраз тоді цар Місяця воював з імператором Сонця. Він тут же запропонував мені очолити його армію і повести її в бій, але я категорично відмовився.

На Місяці все значно більше, ніж у нас на Землі.

Мухи там завбільшки з овець, кожне яблуко не менше за кавун.

Замість зброї жителі Місяця використовують редьку. Вона заміняє їм списи, а коли немає редьки, вони воюють голубиними яйцями. Замість щитів їм слугують мухомори.