Рудольф Еріх Распе - Пригоди барона Мюнхаузена

Іспанці спали мертвим сном, і ніхто мене не помітив. Я тихесенько взявся до роботи: прокрався туди, де стояли їхні страшні гармати, і хутенько заходився скидати цю зброю в море, подалі від берега.

Це виявилося не так-той легко, адже всіх гармат було понад триста.

Коли я розібрався з гарматами, то витягнув дерев’яні візки, підводи й хури, які тільки знайшлися в таборі, звалив їх на одну купу й підпалив.

Вони спалахнули, як порох. Почалася жахлива пожежа.

Іспанці прокинулися і в відчаї почали метатися, не знаходячи собі місця. Вони з переляку подумали, що вночі в їхньому таборі побувало сім чи вісім англійських полків, — не могли навіть уявити, що весь цей розгром могла вчинити одна людина.

Іспанський головнокомандувач від жаху кинувся навтьоки і біг, не спиняючись, два тижні, доки не прибув до Мадрида.

Усе його військо кинулося за ним, боячись навіть оглянутися. Таким чином, завдяки моїй хоробрості англійці остаточно розгромили ворога.

— Що ми б робили без Мюнхаузена? — казали вони і тиснули мені руки, називали рятівником англійської армії.

Англійці були настільки вдячні мені за надану допомогу, що запросили до Лондона на гостину. Я охоче поселився в Англії — хоча навіть не уявляв тоді, які пригоди очікують на мене в цій країні.

А пригоди були неймовірні. Ось що сталось одного разу.

Якось я гуляв околицями Лондона і дуже стомився. Мені закортіло лягти відпочити.

День був літній, сонце палило немилосердно; я мріяв про прохолодну місцину десь під розлогим деревом. Але дерева поблизу не було, й ось я в пошуках затінку заліз у жерло старої гармати й одразу заснув богатирським сном.

Мушу вам сказати, що саме цього дня англійці святкували мою перемогу над іспанською армією і з радощів стріляли з усіх гармат.

До гармати, в якій я відпочивав, підійшов гармаш і, нічого не запідозривши, підпалив ґніт.

Я вилетів із гармати, наче справжнє ядро, перелетів на інший берег ріки і потрапив на подвір’я якогось селянина.

На щастя, у дворі було складене м’яке сіно. Я встромився головою в самісіньку середину величезної скирти. Це врятувало мені життя, але, звісно ж, я втратив свідомість.

Так непритомний я пролежав три місяці.

Восени ціна на сіно підскочила, і хазяїн надумав продати його. Робітники оточили мою скирту та заходилися перекидати її вилами. Від їхніх гучних голосів я прийшов до тями. Сяк-так вибрався на верхівку скирти, а тоді впав хазяїну просто на голову і ненароком скрутив йому карк, від чого він на місці віддав Богу душу.

Втім, ніхто особливо за хазяїном не плакав. Він був безсовісним скнарою і — не платив своїм працівникам грошей, до того ж був загребущим торгашем — продавав своє сіно лише тоді, коли воно дуже дорожчало.

Мої друзі були просто щасливі, що я залишився живим. Взагалі, в мене завжди було дуже багато гарних друзів. Можете собі уявити, як вони зраділи, коли дізналися, що я не загинув. Вони давно вважали мене мертвим.

Особливо зрадів славетний мандрівник Фіппс, який саме тоді збирався здійснити експедицію до Північного полюса.

— Дорогий Мюнхаузен, я просто у захваті, що можу вас обійняти! — вигукнув Фіппс, ледве я з’явився на порозі його кабінету. — Ви мусите негайно їхати зі мною в експедицію — як мій найближчий друг! Я знаю, що без ваших мудрих порад мені не пощастить!

Я, звісно, тієї ж миті погодився, і вже через місяць ми були неподалік від полюса.

Одного разу, коли я стояв на палубі, то помітив удалині високу льодяну гору, на якій тупцювали два білих ведмеді.

Я схопив рушницю і стрибнув із судна просто на айсберг.

Важко мені було дертися на гладенькі, наче дзеркало, льодяні скелі, щохвилини ризикуючи скотитися вниз та провалитися в бездонну прірву. Але я здолав усі перешкоди й дістався до вершини крижаної гори та підійшов майже впритул до ведмедів.

І раптом зі мною трапилось нещастя: збираючись вистрілити, я посковзнувся на льоду і впав, до того ж вдарився головою об кригу і знепритомнів. Коли через півгодини я повернувся до тями, то ледве не скрикнув від жаху: велетенський білий ведмідь підтоптав мене під себе і роззявив пащу — певно, готувався мною повечеряти.