Марк Твен: Пригоди Гекльберрі Фінна

Хтось сказав:

— Так, треба сказати, нічого поганого тут немає, лікарю.

Тоді й решта людей якось подобрішали, і я був дуже вдячний лікарю за те, що він зробив для Джима таку послугу. Я дуже зрадів, що і лікар про нього думає так, як я: бо коли я тільки познайомився із Джимом, то одразу побачив, що серце в нього добре і людина він хороша. Усі погодились, що поводився він дуже добре і заслужив, щоб на це звернули увагу і якось його винагородили. І всі до одного тут же пообіцяли — видно, що від душі, — не лаяти його більше.

Тоді вони вийшли із сарайчика і зачинили його на замок. Я думав, вони скажуть, що треба зняти з Джима хоч один ланцюг, бо ці ланцюги були дуже важкі, або що треба давати йому не лише хліб і воду, а ще й м’ясо та овочі, але це нікому в голову не прийшло. І я вирішив, що мені краще у це діло не втручатись, а передати тітоньці Саллі все те, що розповів лікар, як тільки я обмину всі пороги та мілини, тобто поясню їй, чому я забув сказати, що Сіда поранили, коли ми з ним у човнику погнались за негром-утікачем.

Часу в мене було ще багато. Тітонька Саллі вдень і вночі не відходила від хворого, а коли я бачив дядечка Сайласа, то щоразу ховався від нього.

Наступного ранку я дізнався, що Том почувається значно краще і що тітонька Саллі пішла прилягти. Я тишком-нишком прокрався до кімнати хворого, думаю: якщо він не спить, нам із ним разом треба придумати, як би так краще збрехати, щоб рідня повірила. Але він спав, і спав дуже спокійно, й обличчя в нього буле бліде, а не таке вогняне, як тоді, коли його принесли. Я сів і почав чекати, коли він прокинеться. За якихось півгодини до кімнати нечутно увійшла тітонька Саллі, і я знову попався! Вона зробила знак, щоб я сидів тихо, сіла поруч зі мною і почала пошепки говорити, що всі ми тепер повинні радіти, бо симптоми у хворого обнадійливі, й він уже давно спить ось так, і стає дедалі спокійнішим і здоровішим на вигляд, і можна ставити десять проти одного, що він незабаром прийде до тями.

Ми сиділи і стерегли його, й незабаром він поворухнувся, розплющив очі, як завжди, подивився навколо і каже:

— Е, та я ж удома! Але як це так? А пліт де?

— З плотом усе добре, — кажу я.

— А Джим?

— І з Джимом теж, — відповідаю я, але вже не так упевнено.

Він нічого не помітив і каже:

— Чудово! Надзвичайно! Тепер усе закінчилось, і боятися нам більше нічого! Ти сказав тітоньці?

Я хотів відповісти «так», але тут вона сама втрутилась:

— Про що це ти, Сіде?

— Та про те, як ми все це влаштували.

— Що «все»?

— Та все це; тільки ж одне й сталось: ми з Томом звільнили негра-втікача.

— Боже милостивий! Звільнили нег… Про що це ти, хлопчику? Господи, він знову марить!

— Зовсім ні, я знаю, про що кажу. Ми його звільнили, ми з Томом. Вирішили так зробити — і зробили. Та ще й як здорово!

Він почав розповідати, а вона його не перебивала, сиділа і слухала, і дивилась на нього круглими очима, і я вже бачив, що мені в цю справу не треба сунутись.

— Але ж, тітонько, яких зусиль нам це коштувало! Працювали цілими тижнями, година за годиною, кожної ночі, доки всі ви спали. Нам довелося красти і свічки, і простирадло, і сорочку, і вашу сукню, і ложки, і жерстяні тарілки, і сковорідку, і жорно, і борошно — все й не злічити! Ви собі просто не уявляєте, чого варто було зробити пилку, і пера, і написи, і все решту, і як це було весело! А тоді треба було ще малювати череп і кістки, писати анонімні листи від розбійників, вилазити і залазити по громовідводу, рити підкоп, робити мотузяну драбинку і запікати її в пирозі, пересилати у вашій кишені ложки для роботи…

— Господи помилуй!

— …напускати в сарайчик змій, пацюків, павуків, щоб Джим не сумував один. А потім ви так довго протримали Тома із маслом у капелюсі, що трохи нам усе не зіпсували: ми не встигли втекти, і фермери нас застали ще в сарайчику; ми швиденько вилізли й побігли, а вони нас почули і почали переслідувати; тут мене і підстрелили. А потім ми звернули з дороги, щоб вони пробігти повз нас. А коли ви спустили собак, то їм бігти за нами було нецікаво, вони кинулись туди, де чулися крики, тому ми спокійно сіли в човника і переправились на пліт. І Джим тепер вільна людина, і ми все це самі зробили — як здорово, тітонько!

— Ну, я ще такого не чула, скільки не живу на світі! То це ви, шибеники такі, наробили нам клопоту, аж у всіх голова замакітрилась, це ви налякали всіх ледь не до смерті?! Отак взяти б зараз та вибити з вас усі ці дурниці, от просто зараз! Подумати тільки, а я не сплю, сиджу щоночі, як… Ну, негіднику ти капосний, ось тільки видужаєш, я одразу за тебе візьмусь, виб’ю із вас обох усю цю чортівню!