Єжи Путрамент - Четверо в яхті

— Оце я розумію, — зітхнув Войтек, — це не те, що наше корито.

— Ну й божевільний ти! — крикнув Здіслав. — Яке може бути порівняння? Ця смердюча коробка і наша цяцька! Яхта — це ж наче жива істота…

І товариші знову посварилися. Заспокоїв їх Едик.

— Ну, хлопці, годі! Вип'ємо молочка і спати. Завтра з самого ранку по…

Він увійшов у каюту, і слова застряли йому в горлі. Почувся тільки придушений стогін.

Хлопці кинулися в каюту. На столі стояли каструлі, поруч лежали кришки. І жодної краплини молока!

Вибухнув скандал, найбільший в історії їхньої компанії. Куцик почав з найпростішого обвинувачення: мовляв, хлопці глузують з нього. Потім вони спробували реалістично пояснити незрозуміле явище. Та спроби ці були дуже невдалі. Здісь посилався навіть на глісери, які підняли такі хвилі, що молоко могло виплескатися з каструльок. Його безжалісно висміяли: жодної краплини молока не було ні на столі, ні на підлозі, ні на дні посуду!

Андрійко ще раз нагадав про пацюків. Тільки які моторні ці пацюки! Мабуть, їх були сотні, — адже молоко зникло з каструль за кілька хвилин.

Факти спростовували всі реалістичні теорії, хлопців огорнула невідомість і непевність. Ніхто прямо не говорив про надприродну силу, але видно було, що їх певність і віра в об'єктивний світ серйозно похитнулася.

Найболючіше переживав цю ідейну кризу Андрійко. Звичайно, він не вірив ні в які страхи. Тобто, теоретично він був певен, що нічого, як кажуть, надприродного в світі немає. Але чудеса, які сталися на яхті, змусили його багато думати.

Хлопці понуро укладалися спати. Вони були вкрай роздратовані, дуже голодні і втомлені останньою сваркою. Всі мовчали.

Андрійко лежав на своїй койці, поступово падаючи в безодню сну. Недавно він прочитав фантастичну повість Уеллса про машину часу, яка може людину перенести в майбутнє або в минуле. Машина часу нагадувала зуболікарське крісло з кількома важелями і передачами. Сидіти в ньому було дуже зручно. Андрійко подумав, що тепер він утече від кошмарів, які з'являються щоночі. Хлопець енергійно натиснув важіль майбутнього. Лічильник віків затарахкотів, мов у таксі. Коли він зупинився, Андрійко схвильовано прочитав: 187 тисяч з копійками — і швидко підвівся з сидіння.

Світ, в якому він опинився, був увесь з рожевого скла. Одна над одною підіймалися величезні прозорі зали, освітлені багатьма ліхтарями-кулями. Темно-смарагдові фонтани били з підлоги, вдаряли в стелі, спливали струмками по скляних стінах. І більше нічого не було.

Раптом кулі почали зростати, надуватись і заповнювати зали. Один за одним завмирали фонтани. Раптом найдальша від нього куля, сухо тріснувши, лопнула.

І одразу друга! Андрійко зрозумів: зовні, з якоїсь позагалактичної туманності, хтось ударив рапірою в цей всесвіт куль. Хтось хоче проколоти Андрійкові серце. Тікати нікуди! Як сховатися, коли скрізь тут тільки кулі?

Андрійко перемагає страх і сам вирушає назустріч цій позагалактичній рапірі. Він має рацію. Ось лопнула остання куля. Рапіра доходить до Андрійкового серця, торкається його і раптом стає тупою. Тільки холодне кружальце, наче монета, тисне на груди.

Андрійко кричить. Кричить і прокидається. І прокинувшись, чітко відчуває холодне кружальце не на серці, а на щоці. Він знову кричить і відсовується назад.

Куцик кидає в нього черевиком. Не влучає. В темряві вони обмінюються прокляттями. Андрійко вибігає з кабіни. Він мало не плаче.

Чудова пізня ніч вітає хлопця. Тільки невеличкий шматок неба навпроти — трохи блідіший, а все інше — темно-синя чорнота і зірки.

Тихо. Десь монотонно покрикує якийсь птах. Зрідка щось плескає в озері. З берега вільно долітає хвиля теплого повітря, несучи запахи відцвітаючого жасмину.

Андрійко чекає, доки всі заснуть. Хвилин п'ятнадцять він сидить сам на сам з ніччю; коли Андрійко, нарешті, лягає на свою койку, він уже майже спокійний. Він надивився на зірки.

Різкий вітерець ніс «Аталанту» по справді прекрасному озеру. Хлопці обминули мис. П'ятнадцять хвилин тому їм здавалося, що тут кінчається світ, а тепер перед ними відкрився широкий водний простір, голубий, спокійний, оточений високим сосновим лісом. Часом з лівого боку з'являлася невеличка безліса бухта, облямована невисокими пагорками. Тут і там зустрічалися окремі будиночки. На озері ні душі.

Настрій у хлопців був непоганий: Войтек сподобався одній з сусідок Дендів, і вона продала хлопцям трохи молока та вареної картоплі. Це був великий успіх, бо туристи з'їли і випили все, що було навкруги, — так принаймні твердила жінка. Проте готівкою у хлопців лишилося злотих двадцять. Ну, а Андрійкові, певна річ, дісталося за черговий крик у сні. Пообіцяли повести його до лікаря.