Єжи Путрамент - Четверо в яхті

Хлопці переглянулися, все ще нічого не розуміючи. Сивий же вбачав у цьому ваганні щось зовсім інше і якнайшвидше сказав:

— Звичайно, табірне утримання!

Дальше зволікати не можна було, і тому Куцик вигукнув:

— Так, так, добре!

— Ну, значить, усе гаразд! — підсумував сивий. — Тепер відпочиньте з півгодини, а о першій — за роботу!

Він підвівся і майже виштовхнув хлопців з намету.

Вони стояли під сонячним промінням, серйозно дивлячись один на одного. Безвихідне становище!

За півгодини треба приступити до роботи, а яка це робота — ніхто з них не знає. А найгірше те, що кожне запитання може їх викрити як аферистів.

— Тікаймо! — прошепотів побілілими губами Андрійко.

— Аякже! — Куцик сплюнув. — З грішми в кишені…

— Ну, то залишимо ці гроші. Підкинемо в конверті.

— Авжеж, а сардинки, що ти з'їв? Хороший! Нас тут прийняли, як царевичів, вінки, овації, сніданок, а ти — тікати! Вони ж чогось чекають від нас. Ми їм потрібні…

— Для чого?

Кінець кінцем, хлопці вирішили, що вільні півгодини вони присвятять глибокій розвідці.

Коли за п'ять хвилин до першої вони зібралися на «Аталанті», троє були дуже смутні, а четвертий, Куцик, радісно посвистував.

— Ну? — звернувся він до сумного Андрійка.

— Це лікарі! Всі вони лікарі!

— От і чудово! Попросимо, щоб тебе оглянули. Може, перестанеш лякати нас по ночах. А ти?

— Це, справді, табір, у якому проводять свої відпустки лікарі і аптекарі, — підтвердив Здісь. — Вони мають вдосконалювати свою спеціальність і одночасно займатися різними видами спорту.

— Тут є й студентки, — заявив у свою чергу Войтек. — У суботу навіть мають влаштувати великий тамтам, тобто таїтянський бал.

— Чудово. А що вони хочуть від нас? Знаєте?

Вони здвигнули плечима.

— Справді, — зітхнув Здісь.

— От не щастить! — вигукнув Войтек. — Ці студентки зовсім непогані.

— Тікаймо, хлопці, тікаймо! — шепнув Андрійко.

— Тюхтії ви! — буркнув Куцик. — Чому похнюпилися? Думаєте, що не справимось? Ще як справимось! Андрію, ти підеш перший!

— Ти здурів?

— Чому? Вони хотять навчатися парусному спорту, будь ласка, дай їм теоретичну підготовку. Цю твою румбу, чи як там, ну знаєш? Скільки їх? Тридцять дві? Ось одна година. Потім з векторами, це такі малюнки. Хай кожний по черзі намалює. Ну, хвилина на кожного. Їх сімдесят, ось друга година! А третя — на ці різні гафи, штаги, шляги.

— Але ж це лікарі. Як же я…

Дрібниця, ходімо! Бачиш, вони вже чекають!

Таким чином, Андрійко став інструктором парусного спорту. Підштовхуючи його вперед, хлопці зійшли на берег. Лікарі і аптекарі стояли недалеко, біля кущів ліщини. Побачивши хлопців, один з них голосно крикнув: «У два ряди бігом, шикуйсь!» Потім пролунали ще команди, і, коли хлопці підійшли, сімдесят дорослих людей стояли струнко, дивлячись праворуч, прямо Андрійкові в очі.

Андрійко зупинився, червоний, розгублений, не знаючи, що робити з своїми очима. Куцик, проте, не розгубився, прийняв рапорт, а потім заявив, що тепер вони починають курс парусного спорту.

— Спочатку ви, товариші, повинні, звичайно, пройти теоретичну підготовку. Проведе її товариш Андрій Ваверко. Вільно!

Слухачі одразу ж сіли прямо на землю, пильно дивлячись на Андрійка. Куцик ущипнув товариша і грізно глянув на нього. Іншого виходу не було.

— Прошу, товариші, — почав Андрійко голосом, тоншим, ніж звичайно. — Великі географічні відкриття стали можливими лише після винайдення компаса. І тому ми теж…

Він урвав: ідучи на місце страти, він підготував тільки одне речення з компасом. Тиша була абсолютною. Еі задніх рядах хтось промурмотів заохочуюче: «Правильно!»

Андрійко відчув себе впевненіше.

— Ми теж… — вів він далі, — з компасу… Компас ділиться на румби…

— І самби [13] Румба, самба — назви танців. , — вигукнув хтось у задніх рядах, але зразу був засуджений рештою.

— Цих румбів тридцять два!

Тепер Андрійкові стало легше. Найгірше було з вступом. Дійшовши до румбів, він трохи заспокоївся: п'ять хвилин займе тільки перелічення їх.

— Треба їх вивчити напам'ять. Це не важко. Досить тільки запам'ятати, що кожен другий румб має слово «тен», що по-голландськи означає «на»…

— Дивіться! — з захопленням у голосі і погляді зітхнула перша скраю наяда. І Андрійко повірив у її захоплення.

Отак він тягнув ці румби, з завмиранням серця відчуваючи, що в нього, мабуть, є якийсь нахил до викладацької діяльності, бо він оволодів цією юрбою.