Єжи Путрамент - Четверо в яхті

Озерний шлях, досі прямий, тепер наче розгалузився. Хлопці повернули ліворуч. Тут озеро було широке, вітер міцний, і «Аталанта» елегантно накренилася.

Куцик заліз на ніс і вдавав з себе справжнього капітана.

— Три пальці праворуч! — кричав він невідомо кому. — Так, добре, так держати! Лівий фока шкот попустити!

Вони йшли за вітром, і накази капітана летіли попереду яхти, крикливі, мов чайки. Войтек, що сидів біля фока, вже почав бурчати, коли Куцик повернувся до них.

— Хлопці, на курсі справжнє містечко наметів! І пристань!

Усі підвелися і, затуляючи очі рукою, дивилися вперед. Справді, в ущелинці між двома пагорками, порослими сосновим лісом, біліло рівними рядами, мабуть, з тридцять наметів. Над водою виблискував жовтий поміст пристані. Позаду диміло кілька вогнищ.

Хлопці ще не прийняли ніякого рішення, коли з берега їх помітили. Мандрівники не думали, що викличуть таку метушню. Різкі свистки роздерли тишу липневого ранку. Хтось почав бити у великий гонг. Десятки менших, напевно, завбільшки з сковороду, негайно приєдналися до нього. Між палатками забігали загорілі люди. Вони юрмою кинулися до берега, щосили галасуючи.

Це, звичайно, дезорієнтувало хлопців. Вони не без остраху поглядали один на одного. Андрійко пригадав, як описувалось прибуття перших мандрівників на Нову Зеландію, на архіпелаг Фіджі. Там теж починали гонгом, а кінчали тим, що з'їдали непроханих чужинців.

Ці неприємні спогади ще більш посилилися: загорілі люди з берега кинулись у воду. Як виявилося, там стояла ціла флотилія байдарок. Люди з берега парами — чоловік і жінка — вмить посідали в них. Наче крила вітряків, почали махати весла, і весь флот рушив назустріч «Аталанті».

Андрійко глянув на товаришів. Ті теж розгубилися.

— Може, нам повернутися? — запитав він.

Куцик почухав голову.

— Ми нібито нічого такого не зробили, — сказав він, вагаючись.

— Але вони так верещать…

Верещали, справді, страшенно. Хлопці якусь мить чекали.

— Вони радіють, — сказав Здісь.

— Маорійці [10] Маорійці — корінне населення Нової Зеландії. теж раділи, — вирвалося в Андрійка.

Байдарки тим часом вишикувалися. Двома довгими рядами вони йшли прямо на «Аталанту». Гребці, рівномірно махаючи веслами, почали щось вигукувати.

— Тихше! — шепнув Здісь.

— Вітаємо яхтсменів, ві-та-є-мо яхт-сме-нів! — почули хлопці.

Це вирішило справу.

— Ми не можемо обманути їх надії! — сказав Куцик. — Рульовий, курс на пристань!

«Аталанта» йшла так стрімко, що Куцик злякався за Здіся і його вміння маневрувати. Він нахилився до байдарок і почав кричати, як на вокзалі:

— Увага, увага! Прошу відійти, прошу відійти!

Але байдарки маневрували так, щоб оточити яхту. Здісь крикнув Войтекові:

— До повороту оверштаг!

Войтек пустив свій фок, Здісь пустив кермо, стягнув великий парус. «Аталанта» зробила блискавичний поворот назад і зупинилася метрів за двадцять від пристані.

Словом, причалювання було не дуже красивим: хлопцям довелося гребти своїм веслом-лопатою. Але цей факт аж ніяк не охолодив ентузіазму зустрічаючих…

Аталанта» стукнулась об поміст. Високий сивий загорілий чоловік подав хлопцям руку.

— Нарешті, нарешті! Чекаємо вас уже третій день.

Хлопці злякалися. Вони, безумовно, зрозуміли, що тут якесь непорозуміння. Андрійко вже рот розкрив, але раніше, ніж він встиг щось вимовити, сивий чоловік сказав кілька справді чарівницьких слів:

— Просимо, просимо! Скромно перекусимо. Ранній підйом і свіже повітря — найкращі ліки при відсутності апетиту…

В Андрійка щось ворухнулося в горлі, але Куцик грізно глянув на нього, а Войтек сердито вдарив по нозі.

Мандрівники зійшли з помосту. На землі — дбайливо складена з черепашок, камінців і кущиків якихось рослин з товстим листям — звивалася величезна змія Ескулапа, грайливо заглядаючи в чашу [11] Емблема лікарів. (Прим. перекл.). .

Помітивши, що хлопці захоплені цим витвором мистецтва, сивий чоловік посміхнувся:

— Це й ваша справа, любі мої!

Хлопці знову переглянулися, вже зовсім ошелешені.

— Ну, бо ви запізнилися! — вів далі сивий. — Людям нічого було робити…

«Люди» оточили хлопців, жартували і щосили кричали.

— Наяди! — гукнув сивий.

Тоді з-за найбільшого намету вискочили чотири молоді дівчини в елегантних чорних купальниках. Вони несли великі вінки з лісових дзвіночків, смолок і якихось жовтих квітів.