Пантелеймон Куліш - Байда, князь Вишневецький

Байда

Моєї болесті, голубко-нене,

Козацтво низове не знає звіку.

Воно коралі, жемчуги турецькі

Дарує з жарту степовій шинкарці.

Княгиня

А ти ж хіба не з жарту, синку, співом

Про любощі сумні - гаї сповняєш?

Невже ти справді сумом тим сумуєш,

Що ним луна пісень твоїх лунає?

Ще, як змуровано замкові мури,

Вони пісень таких сумних не чули…

Чого тобі, мій синку, сумовати

І серцю неньки туги завдавати?

Байда

Не сум, а жаль бере мене великий

На той гнівливий та понурий погляд.

Ніхто не смів на мене так дивитись,

Ні пишний москвитин, ні турчин бучний,

І я ні перед ким очей не знизив,

А тут почув немовби страх у серці.

Я зроду ще нікого не лякався,

А тут чогось мій дух заколихався.

Княгиня

О синочку! то се тобі в Острозі

Княгиня Ілліна дала розмаю?

Чи, може, тирличем тебе поїла

І до дочки твій дух приворожила?

Я ж думала, що ти шуткуєш з нами,

А ти до Гальшки любощами дишеш,

До католички серденьком палаєш,

Заручену свою забувши дома!

Хіба ж на те Катрусю я пестила,

Щоб ворог мій із неї насміявся?

Тульчинський тим часом говорить Катрусі мімікою про любощі. Вона відказує мовчки, що мислі її на небі.

Байда

Хто ворог твій, матусю?

Княгиня

Та Костецька,

Та ляхівка невірна, що відбила

Острозького Іллю в сестри моєї,

У бідної черниці. Не гріхом би,

Ладом хорошим і звичаєм добрим

Вона б на світ Катрусю появила.

Зав'яла квітка, вмерла бідолашна,

В чернецтві сором свій дівоцький скривши.

Я патріархові за розрішеннє

Та за заручини дала сто гривень,

І ти покинути Катрусю хочеш

Задля тієї Гальшки?

Катруся

Паньматусю!

Моя княгине, сонечко сирітське!

Не жур його і не вгрущай за мене.

Я мушу гріх тяжкий спокутовати,

Волосяним рубком чоло зв'язати.

Княгиня

Ти? в монастир іти? Ти, пишна вродо,

Людського виду квітко світозарна!

Ти в келію любов мою зачиниш,

Постами та бдіннєм її замучиш?

Катруся

Не я, княгине, рідна мати буде

Пости постити, довгі ночі бдіти.

Вона свою вложила в мене душу,-

Її душа подвижництва жадає.

Бо по ночам, як місяць серед неба

Із зорями веде тиху розмову,

Я в сяєві його вбачаю матір.

Вона, мов тінь прозірчаста, літає,

Німуючи, мене очима просить:

"О доню! ублагай святу Покрову,

Нехай мене на чисте лоно прийме".

Байда

Ти добре, нене соколихо, дбала,

Що синові готовила подружжє,

Та, дбаючи про нас із патріархом,

Не зазирнула оком нам у серце.

Катрусина краса на мене світить,

Мов ясне сонце на Балканську кригу:

Хоть іскрами блищить-мигоче крига,

А теплої води з себе не пустить.

До Гальшки ж я ще й слова не промовив,

А весь узявся кип'ячем-окропом.

У ключ моя лицарська кров кипіла,

А серденько немов той жар жахтило.

Княгиня

То се ви змовились мене зробити

Зозулею-бездітницею, діти?

Чи я ж на те вас у Царград возила,

Коліна патріарху обіймала?

Я не лякалась ні Балкан високих,

Ні скель, ні льодяних вершин зубчастих,

Ні понад кручами доріг страшенних,

Ні ковбанюг, безодень глибоченних.

Байда

Ні, мамо, ти бездітною не будеш:

Дітьми й унуками втішатись будеш.

З дружиною до тебе завітаю,

У тебе під крилом її сховаю,

Острозьке те орлятко ув орлиці,

Мов цареня в потужної цариці. -

Катрусю люба, сестро дорогенька,

Над рідную сестру мені рідненька!

Тепер уже мене старенька мати

Не буде мовчки з дому проганяти.

Сей перстень не на глум тобі вертаю:

Кайдани золоті з обох скидаю.

Тульчинський здіймає вгору руки.

Катруся

О братику! який важенний перстень

Надів мені той патріарх на палець!

Зніми, розкуй мою свободну душу:

До матері я прямувати мушу.

Тульчинський заламує руки.

Княгиня

(вхопивши обидва персні)

О діти! стійте, не дратуйте долі

І не спокушуйте Фортуни злої.

(Ховаючи в гаман).

Не знаєш, синку, до кого лицятись

Ти хочеш із великим, щирим серцем,

Ти, рицар з рицарів, князь між князями,

Ділами славними рівен з царями!

[Байда

Про всіх князів красою Гальшка пишна,

Про всіх царів уродою велична.]

Княгиня

Ні, синку, безум не буває пишен,

Ані занепад розуму величен.

Господь скарав на ній лукаву матір:

Вдовуючи дитину появила

Недоноском, недородком бездушним.

Нема душі у гарнім тілі в Гальшки.

Вона, мій сину, образ тілько носить

Величної Острозької княгині.