Пантелеймон Куліш - Байда, князь Вишневецький

Який?

Боярин

Вечеряли; музики грали;

Мазура вдвох з Сангушком танцювали;

А наші козака навприсядки садили,

Аж лави й груби ходора ходили.

Байда

А молода?

Боярин

Без матері сиділа,

Мов бобом плакала та з горя мліла.

Байда

Без матері?

Боярин

Бо матір причинили:

Її клятьби й музик би заглушили.

Байда

Ну?

Боярин

Князю, дай утру сльозу гарячу…

І сором плакать сивому, та плачу…

Таке тут сталось, що коли б той замок,

Острог той гордий, став хлівом жидівським

Або костьолом грішним католицьким,

Або Кальвін би з Лютром там осілись

І над святою вірою глумились,

То в мене серце так би не боліло…

Боюсь казати…

Байда

Договорюй сміло.

Боярин

В ложницю повели… Воно пручалось,

Княжа Острозьке, вітка Із'яслава…

І… і п'яних двох слуг туди позвали…

Байда

Доволі! Вийди і мовчи довіку

Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,

Тобі заціпить і навік замовкнеш.

(Виходить боярин).

Самусю, повели у бубни бити

І бунчука заткни на Красній броні.

Всіх сотників до мене в раду скличеш;

Козацьку чернь десятками полічиш.

Тих, що у Насті в кабаці пищалі,

Шаблі й сагайдаки позаставляли,

Нехай десятками поставлять різно.

Голоті сій свою роздам я зброю,

Та й рушимо з гарматами негайно

До суднього з харцизниками бою.

Тульчинський

Шкода, мій князю, в тулумбаси бити:

Не чутиме козацтво наше гасла.

Сьогодні на степу велике свято:

Прощальники в кабашниці гостюють.

Цимбали й бубни попід шинком водять,

Хто б не прийшов, горілкою частують.

Залога наша вся туди побралась;

Одна малеча в куренях зосталась.

І черговців, що про посли стояли,

Насилу вдержав я на чаті в замку.

Тепер у нас під зброєю ні духа,

Опріч твого козацтва-побратимства.

Байда

Біда, біда! Та мусимо коритись

Козацькій волі. З нею нам не битись.

Сю ніч самим нам треба вартувати,

Мої ширококрилії орлята.

Чергуйтесь чергами на Красній броні;

Я мушу в той кабак, до Горової.

Виходять усі, опріч Байди да Тульчинського.

Тульчинський

Мій князю й батьку, Байдо міцносердий!

В тяжку часину я тебе благаю

Прислухатись до братового серця,

Яким воно непевним боєм б'ється.

Байда

Тяжка часина, брате, не заважить

У мене й крихти на вазі розсудку.

Над серцем Байдин розум гетьманує

Однаково і в радощах, і в смутку.

Тульчинський

Тим і вдаюсь до тебе, князю Байда,

Як син до батька, рідний брат до брата.

Байда

І знай, мене не сліпить ні досада,

Ні безголов'є, ні гірка утрата.

Про тебе я, Самусю, пам'ятаю

В великім щасті і в тяжкій печалі:

Любов твою в душі твоїй вбачаю,

Як чисту воду в чистому кришталі.

Мов туманом, Катрусю обгорнули

Чернечими казками добрі люде;

Та не навіки чувства в ній поснули:

Вона твоя, вона твоєю буде.

Обіймаються мовчки і виходять.