(Скубе його за вуха)
ГРУМЙО
Рятуйте, панове! Мій хазяїн сказився!
ПЕТРУЧЧО
Отож стукай, коли тобі звелено, поганцю!
Входить Гортензіо.
ГОРТЕНЗІО
Ти диви, що це тут робиться? Мій давній приятель Грумйо і мій щирий друг Петруччо! Як ви ся маєте там, у Вероні?
ПЕТРУЧЧО
Синьйоре, ви прийшли розборонити нас?
Con tutto il cuore ben trovato. [4] Від усього серця можу сказати: це дуже доречно ( іт. ).
Саме час.
ГОРТЕНЗІО
Alla nostra casa ben venuto,
Molto honorato signor mio Petruchio. [5] Ласкаво просимо в нашу господу, вельмишановний наш синьйоре Петруччо ( іт. ).
Встань, Грумйо, зараз вас я помирю.
ГРУМЙО
Ет, що мені з вашої латини! Ну скажіть самі, добродію, чи це не законна причина для мене покинути службу в нього? Він мені наказував, щоб я отут стукнув його як слід. Подумайте: чи то годиться слузі так поводитися з хазяїном, хай навіть, як я бачу, в нього в голові перебір — не двадцять одно очко, а двадцять два?
Ну, стукну я, раз так йому кортить,
А потім — чи не Грумйо ж і влетить?
ПЕТРУЧЧО
Безмозкий пень! Гортензіо, мій друже,
Таж я сказав йому, щоб він постукав
До тебе в браму! Ну, а він — нізащо!
ГРУМЙО
У браму? О Господи! Чи ж ви не сказали достоту оцими словами: «Стукни мене отут, та стукни як слід!»? А тепер балакаєте про якусь браму…
ПЕТРУЧЧО
Йди геть або мовчи — добром кажу!
ГОРТЕНЗІО
Петруччо, цить! За Грумйо я ручусь.
Яка-бо прикра сталася незгода
У тебе з давнім, відданим слугою!
Але скажи, який щасливий вітер
Заніс тебе до Падуї з Верони?
ПЕТРУЧЧО
Той вітер, що жене всіх юнаків
Шукати щастя по світах, не вдома,
Бо там багатий досвід не росте.
Коротше, друже мій, діла такі:
Антоніо, мій батько, відійшов
У кращий світ, і я подався в мандри,
Щоб одружитись і на тім розжитись.
Гаман мій повний, дома теж достаток,
Отож і рушив я побачить світа.
ГОРТЕНЗІО
Дозволь, я говоритиму відверто,
Хоча навряд чи заслужу подяки:
Тут є одна відданиця багата,
Ще й дуже, тільки норовлива й клята.
Та ні, своєму щирому друзяці
Не зичу я цю відьму за дружину.
ПЕТРУЧЧО
Синьйоре, поміж друзями такими,
Як ми, дві слові досить. Тож коли
Ти знаєш дівчину, багату вельми,
Яка б мені годилась за дружину
(Адже для мене музика весільна —
То брязкіт грошей), то нехай вона
Бридка, немов Флоренцієва любка,
Стара, немов Сивіла, норовлива
I клята, як Сократова Ксантіппа,
Чи й гірша, це мене не відстрашить
І не притлумить у мені жадання,
Її жадаю я, хоч би вона
Була немов Ядранське море в бурю.
Шукаю жінку в Падуї багату
І щастя іншого не хочу знати.
ГРУМЙО
От бачте, добродію, він вам каже відверто, що в нього на думці. Йому аби досить грошей, то він вам одружиться хоч би й з лялькою, чи з олов’яною фігуркою, чи з беззубою старою відьмою, хай навіть у неї хвороб за п’ятдесят дві шкапи. Йому всяка годиться, аби з грішми.
ГОРТЕНЗІО
Ну що ж, Петруччо, вже коли зайшла
Така в нас мова, слухай до кінця
Те, що почав я в жарт. Я б міг тобі
Знайти дружину — молоду, вродливу,
Й багату вельми, й виховану добре,
Так, як годиться благородній панні.
Одна у неї вада, та зате
Велика, страх велика, бо вона
Без міри норовлива, клята, зла,
І сам би я, хоч був би злидарем,
За гору золота б її не взяв.
ПЕТРУЧЧО
Пусте. Іще не знаєш ти, яка
Є сила в золоті. Скажи мені,
Як батька звуть, і все; я враз почну
За нею упадать, хоч би гриміла
Вона, як грім у горобину ніч.
ГОРТЕНЗІО
Баптістою Мінолою зовуть
Його. Він ґречний і достойний пан.
Та Катеріна — так зовуть дочку —
Всій Падуї відома як яга.
ПЕТРУЧЧО
Про батька я чував, та й він також
Мого небіжчика татуся знав.
ГОРТЕНЗІО
Я не засну, аж доки
Дочки тієї врешті не побачу.
Отож даруй, що зараз я тебе
Покину і мерщій піду туди —
Коли ж ти хочеш, то ходім удвох.
ГРУМЙО
Прошу вас, добродію, нехай він іде, поки в такому гуморі. Їй же богу, коли б вона знала його так, як я, то збагнула б, що лайкою з ним багато не втнеш. Ну, узве там його разів з десяток пройдисвітом чи хамлом. Велике діло. От він як почне, то лаятиметься й поміж куплюментами. А хай-но вона спробує огризнутись — він її такими словами вгризне, що їй з тої гризоти білий світ ув очах потемніє. Ви його ще не знаєте!
ГОРТЕНЗІО
Стривай, Петруччо, я піду з тобою —
Баптіста бо заховує ревниво
Мій скарб великий, донечку молодшу,
Чарівну Б’янку: він її тримає
Читать дальше