Уильям Шекспир - Збірка творів

Хіба лиш Агєнорова дочка:

Сам Зевс схилився до її колін,

Коли на крітський берег вийшов він.

ТРАНЬЙО

І більш нічого? Й вам не впало в очі,

Як розходилась тут її сестра?

Так лаялась, що аж лящало в вухах.

ЛЮЧЕНЦО

Я бачив лиш губів коралі й чув

Лиш пахощі від подихів її.

Усе було в ній любе та святе.

ТРАНЬЙО

Ні, треба конче цей дурман розвіять.

Прокиньтесь, пане. Любите її —

То треба думать, як її здобути.

Сестра її така сварлива й клята,

Що батько заміж випхати її

Жадає, а тому кохану вашу,

Мов соколицю в клітці, він замкнув,

Щоб їй не докучали женихи.

ЛЮЧЕНЦО

Який же він жорстокий батько, Траньйо!

Та ти казав — він нібито шукає

Учителів для неї дуже вмілих?

ТРАНЬЙО

Так, я казав — і вже придумав, пане!

ЛЮЧЕНЦО

Я, Траньйо, теж.

ТРАНЬЙО

І я ладен закластись,

Що в нас обох одна й та сама думка.

ЛЮЧЕНЦО

Кажи свою.

ТРАНЬЙО

Ви будете учитель

І найметеся дівчину навчать.

Оце ваш задум.

ЛЮЧЕНЦО

Так. Чи вдасться він?

ТРАНЬЙО

Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?

Хто буде жити в Падуї за сина

Вінченцо з Пізи, і держати дім,

І вчитися, і друзів пригощати,

І земляків навідувать своїх?

ЛЮЧЕНЦО

Ну, годі, годі. Я вже все збагнув.

Адже нас тут іще ніхто не знає

Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,

А хто слуга. Тому зробімо так:

Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,

І дім держатимеш, і слуг, мов я,

А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,

Чи неаполітанцем, чи пізанцем

Простого роду. Не барімось, Траньйо,

Перевдягаймось. Ось мій капелюх

І плащ. Бйонделло буде твій слуга,

Та спершу треба вмовити його,

Щоб він мовчав.

ТРАНЬЙО

Так, ваша правда, треба.

Міняються одягом.

Коли у вас таке бажання, пане,

А я в усьому вам коритись маю,

Бо тато ваш, прощаючись, велів:

«Слугуй же вірно синові». (Щоправда,

Він, мабуть, інше на увазі мав), —

То що ж, нехай побуду я Люченцо,

Бо дуже я люблю того Люченцо.

ЛЮЧЕНЦО

Побудь, бо той Люченцо закохався,

А я рабом побуду, щоб скорить

Ту дівчину, чиє лице зненацька

Мій зір вразило й узяло в полон.

Входить Бйонделло.

А, ось він! Де це ти, поганцю, був?

БЙОНДЕЛЛО

Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне, чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали його вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ?

ЛЮЧЕНЦО

Іди сюди. Не час тепер для жартів,

Отож поводься, як годиться, й слухай.

Ось Траньйо, щоб мене порятувать,

Одежею зі мною помінявся,

Бо я, сюди прибувши, посваривсь

Тут із одним і вбив його в двобої.

Тепер слугуй йому, немов мені,

А я світ за очі тікати мушу.

Ти зрозумів?

БЙОНДЕЛЛО

Я, пане? Ані крихти.

ЛЮЧЕНЦО

Забудь, що Траньйо звуть його. Ти чуєш?

Тепер Люченцо він.

БЙОНДЕЛЛО

Ото щасливий!

Якби й мені таке добро припало!

ТРАНЬЙО

Ну, а я б собі, їй-богу, ще одного побажав:

Щоб Люченцо таки справді Баптістину меншу

взяв.

Та гляди — не ради мене, для хазяїна твого

Обережний будь на людях і слівцем не зрадь

його.

Як зі мною наодинці — мене Траньйо називай,

Між людьми десь — я Люченцо, твій хазяїн,

пам’ятай!

ЛЮЧЕНЦО

Ходімо, Траньйо.

Іще одне зробити маєш ти:

До неї теж посвататись. Навіщо?

Будь певен: так потрібно, й не розпитуй.

Виходять.

Глядачі на балконі розмовляють.

ЛОРД

Мій пане, ви куняєте? Вам нудно?

ПРОЙД (пробуркавшись)

Та ні, їй-богу, я дивлюся. Ловка вистава, нічого не скажеш. А довго ще вона йтиме?

Паж

Тільки почалась, мій пане.

ПРОЙД

Штукенція на славу, мадамо жінко, тільки вже скоріше б кінчалась!

Дивляться далі.

Входять Петруччо і його слуга Грумйо.

ПЕТРУЧЧО

З Верони я до Падуї приїхав

Провідати своїх тутешніх друзів.

А найлюбіший з них і найвірніший —

Гортензіо. Це дім його, здається.

Ану-бо, стукни, Грумйо. Стукни, чуєш?

ГРУМЙО

Стукнути, пане? Кого це я маю стукнути? Хто тут знедоважив вашу милість?

ПЕТРУЧЧО

Гей, лобуряко, я кажу — стукни мені тут як слід.

ГРУМЙО

Стукнути вас тут, пане? Та хто ж я такий, щоб вас тут, пане, стукати!

ПЕТРУЧЧО

Байстрюче, стукни, я кажу тобі,

А то по лобі схопиш, далебі!

ГРУМЙО

Я бачу, вам побитися кортить!

Я стукну — і мені ж за це влетить.

ПЕТРУЧЧО

То стукнеш ти чи ні?

Не хочеш стукнути — то я скубну,

Тоді ти заспіваєш так, що ну!