Михайло Маслій - Улюблені пісні XX сторіччя

У серпні 1955 року в газеті «Радянська Буковина» було надруковано поезії з ліричного циклу студента Чернівецького медичного інституту поета – початківця Михайла Ткача, серед яких був вірш «Марічка». Невдовзі Чернівецький обласний будинок народної творчості оголосив літературно – музичний конкурс на кращий вокальний, хоровий та літературний твір місцевих авторів. Степанові Сабадашу – студентові диригентсько – хорового факультету Чернівецького музичного училища запропонували написати пісню на цей вірш. Мелодія народилася вже через півгодини. Її схвалили.

А ось які спогади були в Михайла Ткача: «Мені тоді було 22 роки. Цікава історія її народження. Як такої дівчини з таким ім’ям у мене тоді не було, але жартома вже щось зароджувалося. У природі існує близько 40 мелодій «Марічки», а переміг Степан Сабадаш, який написав нині знану усім мелодію. Тоді повсюди популярними були марші і фанфари, тому «Марічка» відразу не отримала популярності. Аж у 1959 році солістка Чернівецької обласної філармонії Алла Серебрій ризикнула і взяла пісню до репертуару професійного державного хору. Зовсім випадково на виставці чеського скла у Києві на початку 1960–х зробили запис «Марічки», і вона прозвучала по радіо на всю Україну. Аж після того її записав Дмитро Гнатюк з Гуцульським ансамблем, хоч Дмитро вважає себе першим виконавцем».

Михайло Ткач справді не лукавив, сказавши чесно, що до Марічки «жартома вже щось зароджувалося». Уже з роками, коли пісня набула шаленої популярності, усіх цікавило, хто ж ця Марічка. У травні 1954 року поет разом зі своїми одногрупниками з Чернівецького медичного інституту приїхав на практику у буковинську районну лікарню селища Путила. Студентів поселили у медичному закладі, а харчувалися вони у лікарняній їдальні, де об’єктом загальної уваги для молодих людей стала 18–літня красуня – кухарка Марічка. Дівчина справді любила свою роботу, та й щоразу смачно і тепло все було приготовлено її подругами. І для хворих, і для практикантів. Для більшої довіри і теплішої уваги кухарів попросили свого власного поета Михайла Ткача написати для Марічки вірш – посвяту. Марічка, яка мала на той час хлопця, про якісь почуття з Михайлом і не мріяла. Він – також. Ткач вичекав, і уперше прочитав своє творіння з уваги та поваги на святі виходу на полонину (остання неділя травня), де зі сцени зробив прем’єру. Не забув сказати, кому вона приурочена. Марія Федорівна (у заміжжі – Киселиця) була заскочена від почутого. Коли вслухалася у перші рядки, і далі – до останніх слів, їй стало радісно і приємно, що це – про неї. Не могло бути ж інакше!

«Мене часто запитують про рецепт написання «Марічки». Він досить простий, – зізнавався Степан Сабадаш. – Якось на уроці історії у Чернівецькому музучилищі, де я навчався, викладач навів слова російського композитора Михайла Глінки: «Ми, кампазітари, нє пішем новую музику, а бєрьом народноє творчєство і аранжируєм єво». Я над цими словами задумався і за основу нової пісні взяв закарпатську «На поточку – м прала», яка мала цікавий колорит і була тоді шалено популярною. І справді, вступ до «Марічки» ідентичний. Виявляється, те, що взято від народу, перевірено і відшліфовано роками, приречене на дивовижний успіх. Таке трапилося згодом з «Марічкою». Правда, музику я не «передер» один до одного, а змінив усе, окрім початку».