1 ...7 8 9 11 12 13 ...42 Івана Франка ще за життя любили і ненавиділи водночас. Але ненавиділи все – таки більше, ніж любили. Очевидно тому, що був він вічним нонконформістом (non – conformism – «незгода»). Ще з глибокого дитинства майбутній поет не мав звички схилятися перед чужими авторитетами. А якби навіть тоді пристав на численні пропозиції австро – угорського уряду про співпрацю, у нього не було б жодних матеріальних клопотів. Проте Іван Якович натомість вибрав тернистий шлях: він завжди боровся з державною системою. Через це мав постійні арешти і нестачу грошей. Його цькували поляки та австрійці і, що найболючіше, свої – українці. І все це за небажання Франка миритися і коритися.
У душі він завжди залишався селянином, який мав унікальний розум, дивовижну енциклопедичну пам’ять і впертий, твердий характер, що не сприймав подвійної моралі того середовища, яке то влаштовувало пишні овації, то завдавало удару в найболючіше місце.
До сторіччя з дня народження Вічного революціонера, 1956 року, композитор і викладач Львівської консерваторії ім. М. Лисенка (тепер – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка) Анатолій Кос – Анатольський написав пісню – романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», який уперше прозвучав на ювілейному концерті на честь Івана Франка. Звісно, як свідомий галичанин, якого завжди кликав до боротьби за українську мову, культуру, звичаї, пісню велет нескореного духу, Кос-Анатольський не зміг не написати щось на Франкові слова. Тим паче, відчуваючи і знаючи, що Господь його наділив так щедро мелодичним даром.
Чи не з перших років свого музичного життя пісня почала втрачати своє авторство і виконувалася чи не повсюдно як народна. Хто її тільки не співав. Автор музики спокійно дивився на це: комусь вдавалося, комусь – ні. Коли ж її виконав Дмитро Гнатюк, композитор відчув, що написав щось надзвичайне і хвилююче. Також відома у виконанні Анатолія Солов’яненка, Анатолія Мокренка, Ігоря Кушплера, Олександра Василенка та інших співаків.
В одній із передач Львівського радіо Анатолій Кос – Анатольський розповів історію створення своєї пісні на вірш Івана Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Композитор довго не наважувався братися за тексти Тараса Шевченка чи Івана Франка, вважаючи це великою відповідальністю для себе. За його словами, своєю мелодією він прагнув передати щиру лірику вірша, поруч з тим його привабив і закладений у тексті драматизм. Так з’явився прекрасний твір, який здобув велику популярність.
Закономірно й те, що саме пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на вірш Івана Франка стала музичним символом самого Анатолія Кос – Анатольського, його «візитівкою». Цей елегійно – лагідний, водночас бентежно – схвильований твір став перлиною української вокальної лірики.
Вірш Андрія Малишка
Музика Платона Майбороди
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, розстелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Платон Майборода 1958 року працював над музикою до кінофільму «Літа молодії», де в невеличкому епізоді герой картини частує свою подругу сніданком, дбайливо загорнутим матір’ю у вишиваний рушник. Режисер Олексій Мішурин запропонував уникнути звичайного побутового діалогу, а дати музично – узагальнений образ материнської любові, музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху. Ця ідея сподобалася композитору, а також його приятелю Андрієві Малишку, який мав написати пісенний вірш.
Читать дальше