Лопе де Вега - Собака на сіні (збірник)

Кілька слів варто сказати про своєрідність поетики комедії «Собака на сіні». Безумовно, її можна назвати драматургічним твором «відкритого типу», в тому сенсі, що в ньому Лопе де Вега знехтував єдністю часу і місця. Дія п’єси відбувається в Неаполі в палаці графині. Під час розгортання інтриги персонажі переходять з одного приміщення в інше, переміщуються в сад, на вулиці, тобто розпоряджаються простором, як зручно драматургу і постановнику. В аналогічний спосіб використано і час: для нас принципово неважливо, скільки саме триває пристрасть. Головне – щоб вона розвивалася за внутрішніми, тільки їй властивими законами.

«Собака на сіні» є взірцем майстерного використання традиційних театральних амплуа золотої доби і насамперед образу gracioso . Тут представлені дама (Діана), галан (Теодоро), gracioso (Трістан). Інтрига складається з двох класичних ліній: любовний трикутник (Діана – Теодоро – Марсела), в який намагаються втрутитися суперники (Фабіо, Рікардо, Федеріко), і пара галан- gracioso (Теодоро – Трістан), які застосовують різноманітні засоби «підтримування тиску» любовної пристрасті Діани (ревнощі, наступи, контрнаступи тощо). Постаті батька і короля відсутні, що відкриває героїні повну свободу дій, адже їй немає на кого покластися, окрім самої себе. Галан (Теодоро) лише умовно може вважатися втіленням ідеальних чоловічих чеснот і є одним з прототипів популярних персонажів «романів кар’єри», які використовують жінок задля просування вгору.

Окремо варто прокоментувати використання в п’єсі фігури gracioso , яка вважається особистим внеском Лопе в персонажну систему іспанського театру золотої доби. Цей тип генетично пов’язаний з блазнем або дурнем, який відомий з перших часів існування театру. У Лопе цей персонаж набув нового життя: він став помічником, рятівником, довіреною особою і водночас доброю карикатурою свого хазяїна. Багато в чому він нагадує пройдисвітів з шахрайських романів, але відрізняється від останніх тим, що не забарвлює «нову комедію» похмурими нотами мізантропії. У Лопе gracioso – носій мудрості, іронії, специфічного театрального оптимізму, що відповідає очікуванням публіки, яка бажає, щоб у виставах, як і в житті, все закінчувалося добре. Незважаючи на свій позірний цинізм і простоту манер, gracioso цілковито відданий своєму хазяїну, навіть якщо той не виявляє найкращих людських якостей. Значною мірою gracioso є антиподом галана – молодика, який в комедіях Лопе та інших драматургів його доби представляє ідеальну складову буття і з презирством ставиться до матеріальних проблем. Їхнім розв’язанням опікується його служник gracioso . Галан більше орудує шпагою та інтелектом, а gracioso переймається провіантом, одягом, житлом. Він ніколи не забуває про зручності побуту, часто постає обережною людиною, а то й відвертим боягузом. Водночас він символізує квінтесенцію здорового глузду, якого нерідко бракує хазяїну. Враховуючи таку внутрішню складність персонажа, можна здогадатися, що він виконує найрізноманітніші функції в п’єсі: становить контраст для дій героїв з вищих щаблів суспільства, виражає критичні судження щодо їхніх вчинків, пропонує виходи із ускладнених ситуацій, коментує поетику комедій, в яких бере участь, знімає надлишкове драматичне напруження тощо.

В комедії «Собака на сіні» gracioso Трістан не тільки відтіняє і знижує «романтичний» пафос хазяїна, а й виражає справжні мотиви його поведінки. Значення цього персонажа у п’єсі колосальне, адже саме йому доводиться допомагати Діані, Теодоро і Марселі знаходити компроміс між законами доблесті й честі, з одного боку, і природними вимогами людського єства, з іншого. Йому судилося стати арбітром у всіх напружених і скандальних ситуаціях, з яких, завдяки його здоровому глузду і почуттю гумору, божевільно закохані знаходять вихід; це єдиний персонаж твору, якому підвладні пристрасті; йому відкриті сильні сторони і слабкості всіх дійових осіб. Як зазначають деякі дослідники, зважаючи на внесок Трістана у розв’язання конфлікту, він виконує ту роль, яка в інших п’єсах Лопе призначена королю.

На завершення варто зауважити, що «Собака на сіні» є справжнім шедевром поетичного мистецтва, в якому Лопе де Вега використав увесь потенціал риторико-стильових засобів іспанської мови і повною мірою застосував принцип поліметризму. Історики літератури одностайні в тому, що п’єса дивує багатством і розмаїттям строфічних утворень. Найчастіше використовується редондільйя (строфа з віршів восьмискладників з асонантною або консонантною римою), що пояснюється загальною прихильністю до цієї форми інших драматургів і поетів золотої доби. В той час, коли персонажі зупиняються для того, щоб помислити і виголосити монологи, Лопе використовує сонети або децими. Також у тексті з’являються романси, які позначають закінчення актів (хорнад) або різкі зміни у любовних стосунках Діани, Теодоро і Марсели. Крім того, за допомогою варіювання ритміко-метричних форм автор відтворює інтонаційний малюнок мовлення персонажів і передає їхні емоції, коли вони вихваляють себе, страждають від любовного болю, звинувачують одне одного або впадають в ейфорію тощо. Ритміко-метричні варіації в мовленні персонажів у п’єсі виконують функцію, яка в сучасному кінематографі відводиться музичному супроводу (саундтреку): вони ілюструють переживання героїв, розмежовують часо-просторові переходи або вказують на повороти в розвитку інтриги.