Лопе де Вега - Собака на сіні (збірник)

Сказане стосується змішування трагічного і комічного, яке ніколи не було для Лопе самоціллю. Його зусилля були спрямовані на досягнення гармонії між цими началами, яка народжується в результаті наслідування природи. Трактат помилково вважають настановою писати виключно трагікомедії. Деякі твори Лопе де Веги за своєю суттю є типовими трагедіями з мінімальною кількістю комічних прийомів. Його головна думка зводиться до іншого: «Драматург може вибирати будь-який жанр – комедію, трагедію або трагікомедію, але при цьому повинен керуватися смаком і здоровим глуздом».

Аналогічний принцип визначає і використання інших правил, зокрема, єдності часу і дії, про які вже йшлося. Якщо про єдність місця він узагалі нічого не говорить, то єдність часу все ж таки потрапляє у коло його уваги. Він каже, що дія повинна протікати якомога швидше. Якщо подія триває доволі довго, то драматургу слід поміщати час у перерви між актами. Лопе де Вега пропонує удосконалити принцип єдності часу і рекомендує, щоб кожен акт не виходив за межу однієї доби. Лопе також радить авторам відкривати п’єси коротким переказом змісту, а тексти самих п’єс поділяти на три акти, або хорнади, відповідно до класичної схеми: початок дії – зав’язка – розв’язка. Він нагадує, що сцена має залишатися порожньою якомога рідше, оскільки відсутність дії може спричиняти роздратування глядача.

Особливо вимогливо слід поставитися до мови. Вона повинна бути стилістично адекватною тій ситуації, в якій опиняються персонажі. У побутових епізодах мовлення має бути простим, і тільки в моменти переконання або засудження, а також в устах персонажів – представників правлячих класів – дозволяється використовувати піднесену риторику. Таким чином, головне для Лопе де Веги – дотримання принципу соціальної та психологічної обумовленості у виборі мовних засобів. «Необхідно запобігати всьому невірогідному», треба бути вірним правді – ось категоричний імператив «нової комедії». Він поширюється на весь арсенал поетики драматургічного твору і на техніку постановки: на вибір костюмів, на побудову інтриги, яка повинна бути логічною і водночас закінчуватися не так, як очікує глядач. У трактаті у стислій формі сформульовано принцип «поліметризму» – особливого підходу до добору строфічних форм, які своїм розмаїттям мають сприяти вираженню динаміки людських переживань і соціальних станів. Лопе де Вега вказує на продуктивність використання традиційних риторичних прийомів у драматичному діалозі. Особливо бажані натяки і підказки, які створюють у глядача ілюзію, що тільки він проникає у глибинні мотиви вчинків персонажів. Це тішить його самолюбство і підтримує інтерес до дії.

Серед «найвигідніших» для комедії тем Лопе де Вега називає «честь» і «доблесть». «Навколо поняття „честь“, – пише К. Державін, – драматург об’єднував найрізноманітніші прояви людської гідності як рушійного начала драматичних конфліктів, а навколо терміна „доблесть“ – численні приклади героїчних діянь». «Честь» і «доблесть» були складовими елементами «кодексу поведінки», який культивувався на сцені. Проблеми честі й доблесті є центральними темами п’єс не тільки Лопе, а й багатьох інших представників іспанського театру золотої доби.

У завершальній частині трактату, сказавши кілька слів про важливість професії постановника, Лопе де Вега дає оцінку власного місця в історії світової драматургії. Він, хоча й жартома, але цілком обґрунтовано, називає себе «антикласиком», котрий порушує звичні правила і закони, через що стає об’єктом критики з боку французів та італійців. В афористичній формі письменник виражає своє митецьке кредо: «Іноді те найбільше подобається, що безцеремонно порушує закони». Проте розрив з класицизмом є не самоціллю, а засобом оновлення жанру комедії, який драматург розуміє не тільки як мистецтво розваги, а як дзеркало, дивлячись у яке суспільство може виправити свої звичаї (тут Лопе де Вега наслідує Цицерона). «Нове мистецтво писати комедії в наші дні» постулює дидактичну функцію театру іспанської золотої доби. Йдеться про розвиток відомого принципу, висловленого ще Горацієм: «Вчити, розважаючи». Якщо говорити про Лопе, то перший елемент цієї формули відіграє не меншу роль, ніж другий. Саме у ньому комедія стає воістину «серйозним», навіть філософським жанром, який за допомогою сміху ставить найважчі і найважливіші проблеми буття.

Отже, «нова комедія», створена Лопе де Вегою, на думку Хусто Фернандеса Лопеса, має такі головні риси: 1) зменшення кількості актів до трьох, кожен з яких відповідає своїй фазі розвитку дії: початок інтриги – зав’язка – розв’язка; 2) змішування трагічного і комічного жанрів заради досягнення більшої вірогідності вистави; 3) поліметризм – використання широкого спектра засобів текстової організації строф, за допомого чого досягається розкриття соціальних і психологічних характеристик персонажів; 4) застосування постійного набору типізованих персонажів: galán – кавалер, або перший коханець, дама, батько, король і gracioso – комік, часто служник кавалера або служниця дами, що виконує функцію контрапункту до серйозної дії. Це останнє амплуа є вигадкою самого Лопе де Веги. Кожен з типів-масок діє відповідно до норм, які приписує честь; 5) свідоме врахування смаків усіх груп глядачів, що виражається у зображенні драматургом різних типів соціального середовища та в порушенні широкого кола тем, починаючи від національної історії, релігійних сюжетів і закінчуючи «популярними» любовними інтригами, пригодами, в які драматург майстерно вмонтовував сцени з народними піснями і танцями.