Александр Подервянский - Герой нашого часу [збірник]

Другий аксакал( знімає папаху ). Ваалєйкум ассалям!

Перший аксакал( дістає з рота макуху і дає другому аксакалу ). Рахат лукум яхши!

Другий аксакал( запхавши макуху в рота, з насолодаю хита головою в різні боки ). Вай-вай-вай-вай!

Обидва аксакали гризуть макуху.

Голос з пляшки( дуже нервовий ). Ну одкрийте нахуй, всіх озолочу, бля буду!

Аксакали. Шайтан, шайтан!

Тікають.

На сцені знову тихо.

Мао Цзе Дун повільно пересувається по небу все вище і вище, заливаючи Восток своїм сяйвом.

Голос з пляшки( дуже спокійно ). Підараси.

Входять Аладін і Зульфія.

Аладін. Зульфія! Я тобі халву купив! На!

Аладін дає халву Зульфії.

Голос з пляшки( знов дуже нервовий ). Кажу, бля, пустіть, бля, а вони халву, бля!

Зульфія( жере халву ). Халва яхши!

Аладін. Зульфія, у мене план: щас ходім на базар, а потом в гарєм, звізда моїх очей!

Зульфія( холодно ). Менш пизди!

Зульфія і Аладін уходять, Мао Цзе Дун сяє нагорі.

Голос з пляшки( дратівливо ). «Звізда моїх очей!» Йобане село!

Входить Шаміль.

На ньому косо сидить посипаний пєрхоттю піджак вєтєрана, на голові папаха, на ногах калоші, в руках у його пересувний точильний станок.

Шаміль становиться посеред Востоку і починає точить ножа.

Він точить і наспівує.

Входить Сіндбад в костюмі пірата з шаблюкою, пістолєм і костильом. На плечі у його сидить папуга, око його перев’язане чорною ганчіркою.

Сіндбад. Салям алєйкум, сто чортів жабі в цицьку!

Шаміль( продовжує точить і наспівувать ). Ваалєйкум ассалям!

Сіндбад. Наточи шашку, сто гарпунів киту в сраку!

Шаміль. Аллах наточє!

Сіндбад. Сто таньга, трясця твоїй матері в паранджу!

Шаміль. Гаразд.

Сіндбад( закурює ). Гашиш яхши!

Шаміль точить шашку Сіндбада і наспівує.

Голос з пляшки( ввічливий і дещо обережний ). Хлопці, агов! Чули, що я кажу? Пустіть, а я тоді шось зроблю.

Сіндбад. Сто п’яних кашалотів в твою підараса мать! На!

Сіндбад пиздить ногою по пляшці, так, що та улітає за обрій.

Мао Цзе Дун, що завис у найвищій своїй фазі, починає потихеньку сповзати вниз. На його обличчі з’являється вираз незадоволення.

Входить Хотабич.

Він по-восточному прикладає руки до лоба і живота.

Хотабич. Салям алєйкум!

Шамільі Сіндбад. Ваалєйкум ассалям!

Хотабич( до Сіндбада ). А шо це на тобі сидить, о смарагд моєї душі?

Сіндбад. Попугай Шайтан, сто центнерів найкращої халви тобі в сурло!

Хотабич. Вай-вай-вай! ( цмокає язиком, потім смикає себе за бороду ).

На плечі у Сіндбада замість попугая з’являється величезний рак.

Рак. Здоров, Сіндбад, сто чортів твоєму батькові!

Сіндбад падає. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.

Хотабич (до Шаміля , показує на папаху Шаміля ). А шо це в тебе на голові, о найприємніший із приємних!

Шаміль, не відповідаючи, мовчки збирає свої манатки і забирається геть.

Хотабич( задоволено, сам до себе ). Так-так-так-так!

Входить Насрєддін. Він на ішаку, як завжди шуткуючи, задом наперед. Насрєддін робить на ішаку почесне коло навкруги Хотабича, потім злазить з ішака і по-восточному кланяється.

Насрєддін( шуткує ). Здоровеньки були!

Хотабич. Ваалєйкум ассалям!

Насрєддін показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад.

Насрєддін. Ось бачиш?

Хотабич( суворо ). Де взяв?

Насрєддін. З неба впала. Я рака стояв, намаз робив, раптом – тиць!

Насрєддін з цікавістю трясе пляшку.

Ач яка! Шось калатається… Щас відкрию.

Хотабич( ще суворіше ). Покинь, мудак!

Насрєддін( скручує дулю ). А ось бачиш!

Хотабич( сумно ). Бачу.

Хотабич крутить пальцем біля чалми, там, де знаходиться скроня, і уходить. Насрєддін нечистим чорним нігтем відкорковує пляшку.

Роздається страшний грім і блискавка. Спостерігаючи всі ці катаклізми, обличчя Мао Цзе Дуна кривиться в огиді. В той же час з пляшки разом з димом і всім, чим положено, вилазе велике і страшне Йобане Чмо, вдягнуте в мундір червоноармійця.