Александр Подервянский - Герой нашого часу [збірник]

Толя. Папа, і мєнє дай.

Опанас. На, тіки сцять не проси.

Всі випивають.

Опанас. У морі викупаюсь, нахуй, і його от скупаю ( показує на Толю ), йому врачі сказалі, шоб у морі купався.

Толя. Папа, а шо лучше: пулємьот чи танк?

Миша. Танк лучше. По пулємьоту раз пиздане – і піздарікі.

З цими словами Миша наливає вино Опанасу, Гриші, Толі і собі.

Толя. Папа, я, як виросту, вивчусь на ахвіцера чи на командіра. А шо лучше: ахвіцер чи командір?

Гриша. Та одін хуй.

Опанас. Вафльониш ти єщьо на ахвіцера учіться.

Миша. Скажи, Толя: «Заїбав ти меня, папа, своімі ахвіцерами». Скажи: «Я на морє їду купаться». Хочєш купаться?

Толя. Я стрілять хочу.

Веранда з самоваром і кацапами.

На морі приємно штормить.

Владімір бере в руку чималу каменюку.

Владімір. Надєжда, посмотрі, как я щас ка мєнь-то брошу.

Надєжда. Ну, што ти, как пацан, сєбя нє ува жаєш. Вєдь старий-то поц уже!

Владімір. Вот давай поспорім, раді смєха-то. Трі раза подскочіт!

Владімір кида каменюку в море, яка відразу ж тоне.

Надєжда. Ну што? Абасрался, підарас! Што, нє стидно?

Ємєльян. Владімір, камєнь-то плоскій надо брать. Посмотрі, как у мєня раз пять подскочіт.

Надєжда. Как пацани, єй-богу! Люді-то кругом смотрят, мудозвони стариє!

Владімір. Молчі, курва, а то і тєбя бросім в морє, нахуй!

Іспугана Надєжда молчіт.

Владімір і Ємєльян кідають камні.

Алєксандр, завідуя ім, знаходе огромну каменюку і, вимахуючи нею, біжить униз.

Алєксандр. Пока ви тут мудохалісь, я вот што нашол.

Алєксандр показує Владіміру і Ємєльяну скользку, протівну каменюку і швиряє її в море.

Голос з моря. От я, блядь, щас якомусь підарасу кину!

З моря вилазе вєтєран війни в плавках і з колодками на волохатих грудях.

Одна нога в нього на 10 сантиметрів коротша за іншу.

Вєтєран( до Алєксандра ). Я, блядь, пиздану одін раз, так мєня люба больніца возьмьот, а тєбя нєт!

Валєнтін( до Алєксандра ). Дядя Алєксандр, вам что, дядя калєка яйца открутіт, чтоб ви блядовалі помєньше?

Тривожна мовчанка.

Шторм на морі сильнішає.

Общій вагон забацаного поїзда.

За столом сидять п’яні Гриша, Миша, Опанас, Толя і ведуть свєтскую бєсєду.

Миша( до Гриші ). Сижу я в барі в Прибалтікє, кругом старінні стулья. Так заїбісь здєлано. Заходить мудак і каже мінє: «Ето мєсто мойо, может, ви пєрєсядєтє?». А я говорю: «Ніхуя собі! Ти шо, абарзєл, пацан? Может, ти сам пєрєсядєш? Я їбу такі варіанти».

Гриша. Я тєбя за то уважаю, Миша, шо ти рісковий парєнь.

Миша. В них, в Прібалтікє, блядь, на уліцах всьо не по-нашему напісано. А спросі шо-небудь, так он сначала так посмотріт, а потом по-своєму шось тири-пири. По-руські ніхуя не понімає. А тьолкі хуйовиє в них. Так ( показує рукой біля голови ) єщьо нічєво, а остальноє – хуйовоє.

Гриша. І шо, і кругом не по-нашему написано?

Миша. Та йоб твою мать, нахуя мне піздєть!

Опанас( до Толі ). Сина, оно подивись – морє.

Толя( без ентузіазма дивиться на море ). Папа, а морє – оно большоє, так шо другого бєрєга нє відно?

Опанас. У бінокль відно.

Толя. А єслі бінокль зламався, тогда відно?

Опанас. Та заїбав – відно, шо ж тада увідіш?

Толя. Папа, а на том бєрєгу наші?

Опанас( зловісно ). Там кацапи.

Всі зловісно мовчать.

Поїзд зупиняється, чути крики «Приїхали!» і погрозливий гуркіт моря.

Веранда з самоваром.

На морі здіймається шторм.

Кацапи сидять на веранді.

Алєксандр. Пагодка-то, а, Надєжда? Хозяїн собаку-то нє вигоніт.

Надєжда. Єслі б знала, что ти такой долбойоб, я б с Трофімом лучше б на Сєлігєр с’єзділа, чєм с тобой тут Му-му за уши тащіть.

Алєксандр. Ти мєня, Надєжда, нє злі. Я тєбє за Трофіма матку вивєрну наізнанку!

Входять Опанас, Толя, Миша і Гриша.

Миша. О, диви, кацапи!..

Гриша( з московськім акцентом ). Как пагодка в Масквє?

Владімір. Я что-то юмор-то нє понял…

Опанас. Хуйня якась! Кацапи всєгда такі понятливі, а нє понімают.

Опанас( грізно підходить до Владіміра ). Знімай штани, їбать буду!