Александр Подервянский - Герой нашого часу [збірник]

Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком.

Поля вивалюється з гроба і падає на підлогу з сильним стуком, вже нежива.

У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом.

Гнат Пилипович Рак грає на арфі все голосніше.

З цими словами Клім Моісєйович кида у Колю колокольчик і влучає йому просто в лоба.

Коля і колокольчик падають, причому колокольчик звенить, а Коля ні, бо мертвий.

Гнат Пилипович Рак хуярить на арфі Andante, але ніхто на сцені не встає, як того потребує п’єса про Орфєя. Замість цього на сцені з’являється Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка.

В руках у неї противотанкова граната.

Всі кидаються на пол, причому поспєшно, кинута Гнатом Пилиповичем Раком арфа іздає протівний звук.

Дійсно, Уляна Юхимовна не бреше, в зубах у неї кольцо від противотанкової гранати.

Уляна Юхимовна, яка все чула, починає страшно реготати.

Під регіт Уляни Юхимовни завіса поступово закривається.

За завісою чути страшний вибух.

Світло гасне.

У темряві і тиші чути жахливий стук телетайпа.

Голос діктора.

Останнім часом діяльність терористів знов активізувалась, Сьогодні невідомими особами була закинута бомба в театр імені Залупа Хуй бердиєва під час постановки опєрєти «Орфєй і Еврідіка». Деякі обозрєватєлі думають, шо вибух – дєло рук мафії, но отчєго на самом дєлє проізошла ця пацавата історія, ніхто об’ясніть не може.

Кінець

Владімір, кацап.

Алєксандр, кацап.

Надєжда, кацапка.

Ємєльян, кацап.

Валєнтін, малолєтній кацап, син Надєжди.

Гриша, борець.

Миша, боксьор.

Толя, синок Опанаса.

Опанас, спрацьований уркаган.

Голос із моря, який належить купающємуся вєтєрану.

Веранда з самоваром і віноградом біля самого синього моря.

На морі штиль. На веранді сидять кацапи і грають у карти.

Алєксандр( до Надєжди ). Владімір-то твой, в ігрє нє бєльмєса нє пєтріт.

Владімір. Нарвался на туза моєво, а тєпєрь вот і злішся. Злішся вєдь?

Ємєльян. Что у нас тєпєрь – двє послєдніх?

Надєжда. Ти что, друг сітний, с луни, что ль, свалілся, щас дєвочєк-то нє бєрьом.

Алєксандр. Владімір, ти что, підарас, с чєрви захода-то нєт. Нєт, ну ви посмотрітє, єму об’ясняєш, а он сідіт, как нєрускій, єблом торгуєт.

Надєжда. Валєнтін, японскій бог, почєму у кота яйца-то открутіл? Твой кот, что лі?

Валєнтін( хітро ). Мамочка, я одін разочєк-то дьорнул.

Надєжда. Ти гляді у меня, Валєнтін!

Алєксандр. Надєжда, да ну єго к монахам, ми что – іграєм ілі нєт?

Владімір. Нічєво, пацаньонок-то боєвой растьот. Скажи дядє: «Вот вирасту, дядя Алєксандр, і тєбє яйца-то одкручу, чтоб ви блядовалі помєньше».

Валєнтін. Вот вирасту, дядя Алєксандр, і Ваші яйца-то одкручу, чтоб ви блядовалі помєньше.

Всі кацапи регочуть.

На морі потихеньку здіймаються хвильки і приємно хлюпають у берег.

Общій вагон забацаного поїзда.

На лавках сидять Гриша, Миша, Толя і Опанас.

Вони дивляться в вікно, чистять рибину, п’ють чай з алюмінієвого подстаканніка і, взагалі, розважаються, як положено у поїзді.

Толя( дивлячись у вікно ). Папа, оно дивись – самосвал.

Опанас( гладить синка по голові ). От якби ти, синок, щас на дорогу вибіжав, де той самосвал, так би усі кишкі у тєбя б і шваркнулі.

Толя. Папа, оно диви, гори. Папа, а там наші билі?

Опанас( гладить Толю по голові ). Билі, синок, ані кругом билі.

Толя. Папа, а оні там стоялі насмєрть?

Опанас( пиздить Толю по голові ). Замовч, не пизди, вже заїбав батька в доску!

Миша. Воно – дитина, нє понімає, шо папі тяжело.

Гриша. Ви здалеку їдете?

Опанас. З тюрми.

Миша( дістає вино ). Батя, будеш пить?

Опанас. Та блядська печінка, ну, наливай.