Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

Одарка.Куди ж нам до вас рівнятись? Ми за вами й не потрапимо!.. То ти з себе удаєш панича, а ми люди прості…

Микита.Що ж, багато Семен заробив?

Одарка.Спитай у нього!

Микита.А тобі б то він і не похвалився?

Одарка.Скільки заробив, стільки й буде… У шинок не понесе.

Микита (глузуючи). «Не понесе!» Я, бач, через те питаю, що бачив сьогодні на ньому одежу і зовсім би нову, та тільки старі дірки та латки!..

Одарка.Ох, як же смішно! Чому ж ти не регочеш? Ану зарегочи!..

Микита.А тобі до плачу доходить?

Одарка.Ми у злиднях виросли, то вже й звикли.

Микита.А вже грошей, то, певно, повні кишені приніс та все, мабуть, бамажки чи, може, червінці?… Багатир! А як же ви до вінця — у хургоні поїдете чи на волах?

Одарка.Підемо пішки! Пішки, кажуть, нема замішки!

Микита.Воно й безпечніш! А то як баских коней запряжете, то щоб, бува, не перекинули та не покалічили. Або щоб на те не вийшло, як співають: «Ой їхали та возилися, тпру! — стали, зачепилися…»

Одарка.Еге! І я ж так кажу, достомітно так!

Микита.Ай гарний же який став Семен, мов намальований!..

Одарка.Еге ж, гарнісінький такий! (Усміхається). Мабуть, мати в любистку купала.

Микита.Лице мов висмоктане, а очі як баньки!.. Вже й говорить трохи навчився, а перш було все мовчить!..

Одарка.Хто мовчить, той двох навчить!

Микита.А звісно! Він таки вилюдніє. Розумний парубок! Там такий розумний, як дядинина курка: що знесе яйце, то й кудкудахка!.. І такий вже тихоня: хоч проти шерсті його гладь, не вкусе.

Одарка.Вже він нікого не дратує і ні з ким не заведеться… (Глянула на нього). Та й до шинку стежки не втопче.

Микита.Справді? Покірливий, виходить, мов той ледачий цуцик: хоч на хвоста йому наступи, й не писне.

Одарка (підвела очі). І ти думаєш уразити мене такими речами? Та хоч ти собі що хочеш вигадуй, мели собі язиком, скільки влізе, а мені аж нічогісінько!..

Микита.Такий вже то, стало буть, до вподоби: хоч медом обмаж його, хоч дьогтем… Але. мені цікаво ось що. Скажи мені, будь ласка… не раз вже я тебе питав, але ти все одмовчувалась… Скажи мені, чим він тобі до вподоби?

Одарка.Ба таки й скажу: тим, чого в тебе бракує.

Микита.Що ж він — на вроду кращий від мене чи розумніший? Чи постаттю, чи хистом взяв?

Одарка.Ні, не те, все не те ти кажеш. Може, розумом та хистом ти його й переважиш, не знаю. А ось що: ти багатий дукар, а він бідний, — і за те я його люблю. Ти спритний і надто балакучий, а він тихий, — і за те я його люблю! У тебе щоразу сміх та глум на умі, а в нього праця, — і за те я його люблю! Ти кожного зачепиш, з кожного кепкуєш, а він нікого й словом не уразить, — і за те я його люблю! Ти вихваляєшся та чванишся тим багатством, що батько твій придбав, а сам і за холодну воду не берешся, а він змалку працює і батькові своєму старому допомагає, і малих братів та сестер до розуму доводить, — і за те я його люблю. Ти мало не щодня п'яний, та б'єшся, та бенкетуєш, а його й зроду ніхто п'яним не бачив — і за те я його люблю! Чув? От тобі і вся правда!.. Що ж це ні тітки, ні Марусі? Це неначе нарочито нас звели… (Хоче йти з хати).

Микита.Ні, не всі ще ти одзнаки перелічила. Про те ще не сказала, що як він уміє улесливо буркотати та слини розпускати…

Одарка.А ти б то, не буркочучи, задурив Марусі голову? Звів дівку з ума та й відсахнувся!..

Микита.Нехай собі дуріє, коли приступа!.. (Палко). Так ти певно йдеш за Семена?

Одарка.Ще нехай спершу подаю рушники, а тоді вже буде річ про весілля!..

Микита (скаженіє). Відсахнись від нього! Відсахнись, кажу тобі!..

Одарка.Цур тобі! Який страшний у тебе погляд!.. (Побігла з хати).

Микита (кричить). Одарко, постривай!.. Що ж тепер?… (Ламає руки). «Страшний погляд»!.. Так!.. Аж ось коли ти вся з'явилася перед моїми очима, мов на долоні!.. Тобі треба голубиної мови, улесливих речей? А я тебе лякаю своїм поглядом? Через те я тобі не до вподоби?… Не вірю, не вірю!.. Це все нікчемні речі!.. Дратуєш ти мене, як і торік дратувала, що слова правди у тебе ніколи не випитаєш. Але ж перш я ніколи не чув від тебе того, до чого зараз допитавсь… Хоч це й жарт, але інший; хоч це й дратування, але воно вразке, зневажливе! Дратуєш ти мене! Постривай!.. Побачимо, які будуть дині з тієї огудини!..