Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

Микита. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб'ю…

Семен (спокійно). Не хвались! Звісно, коли б свині та роги…

Микита.Що?… Геть звідціля! Нема тобі тут шляху! Заросла вже твоя стежка. Ти знаєш, що я сватаю Одарку?

Семен.Чув, чув! Оце ж свіжо вона мені хвалилась.

Микита.Ну?

Семен.Та не нукай! Коли не запріг, то й не поганяй!

Микита.Ти дуже став балакучий! Я тобі утру носа!

Семен.Не хвались! Сказано: ‹Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться!»

Микита.Ой, бесуре, не попадайся ти мені! (Іде до вікна). Одарко, Одарко! А вийди сюди на часинку!

Семен (сміється). Казала, що вчора вийде!

Микита.Одійди, кажу тобі, сатано! (Іде в хату).

Семен.Піди, піди в хату, може, піднесуть там дві сухих, а дві порожніх. Ану-ну, послухаю, що то він казатиме. (Притуливсь до вікна). Мовчить! Мабуть, не зна, з чого почать… Осміливсь, забалакав… (Сміється). Води, каже, зайшов напитись. Промочи, промочи горло: певно, пересохло!..

Іван (виходить, співаючи і пританцьовуючи).

Семен (переходить йому дорогу). Здоров будь, Іване!

Іван… Тю, диви! Звідкіля це ти узявся?

Семен.Та оце ж тільки що прийшов.

Обіймаються.

Іван.Ну, насилу тебе принесло. А тут, брат, така кумедія… Вже, мабуть, розказувала Одарка?…

Семен.Про Микиту?

Іван.Та еге ж! В'яжеться та й в'яжеться!.. Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова, бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… Ну, та дарма! Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком.

Семен.Та цур йому! Ну, як же ти поживаєш?

Іван.А так: бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду. Та про мене довга пісня: багато говорить, та нема чого слухать. Стривай, стривай, дай я на тебе подивлюсь! Е, братухо, та й змарнів, неначе після пропасниці!

Семен.Чужа сторона — не рідна мати.

Іван.Що й говорить! А тут Одарка за тобою так вбивалась, що й… Часом почнеш її розважать, то ще й гірш! Чорти його батька знає, коли б мене так дівчина любила… Що ж, далеко був?

Семен.Та занесло мене аж у Басарабію!

Іван.Еге, близенький світ! Багато заробив?

Семен.Вісімдесят приніс!

Іван.Ого! Та в Одарки з півсотні на схові.

Семен.А ти ж почім знаєш?

Іван.Аякже, хвалилась, що дав заховати.

Семен.Що ж у вас тут нового?

Іван.Багато нового! Земельне прибавили та ще на якусь школу!.. Здирство, брат, таке, що й!.. Перед різдвом, кажуть, знов некрутчина. Гаврила Куксенка у острог посадовили за те, що вкрав курку у шинкаря!.. Та цур йому з такою новиною! Ходімо, там хлопці зібрались на раду.

Семен.На яку раду?

Іван.Березу на цю зиму обібрати. Та он же й вони йдуть сюди. Он і Омелько, і Савка! (Гука). Гов-гов!..

Парубки за лаштунками одгукуються.

Омелько і другі парубки.

Омелько.Як собі хочете, панове товариство, а я не можу; зберіть собі кого другого; я й так за дві зими прийняв муки.

1-й парубок.Велика мука! Може, ти ремствуєш на кого з нас? Може, тебе хто зобидив, так скажи.

Семен (підійшов до парубоцтва). Добривечір вам, панове товариство!

Усі.Семен!.. На ж тобі!.. Здоров! Чи давно прийшов? Як поживаєш?

Семен.Спасибі, братове! Як вас господь милує? (Цілується з деякими).

Іван.Що ж, обібрали березу?

2-й парубок.Та он Омелько єрепениться!

Іван.Я ж казав, що без мене ладу не будеї Хлопці, хто за Омелька, обізвись!

Голоси.Я! Я! Я!

Іван.Бач, Омельку, усі тебе бажають; чого ж ти брикаєшся, мов той невук?

Омелько (показує на Семена). Ось вам береза! І розумний, і дотепний!

Деякі парубки.Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!..

Омелько (чуха потилицю). Не хотілось би мені… Ну, та нехай вже буде ваша зверху. Хто за мене, ставай управоруч!