Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

Омелько.Тепер починай пісні — звеселимо вулицю!

Голоси.Ану, гей, почнемо «Чумака»! Зачинай хто!..

Завіса

Середина хати удови Морозихи. Стіл, лавки, піч, кочерги, піл, мисник і усяке збіжжя.

Микита сидить за столом і луза насіння; Маруся з деркачем в руці, Морозиха сидить на полу.

Маруся.Причепурю я, тіточко, хоч трохи вашу хату, бо щоб не прозвали й вас нечупайдою, як-от співають про ту удову, що «сім день печі не топила, сіней, хати не мела…».

Морозиха.Причепури, чепурухо! Та не викидай сміття надвір, бо против ночі не годиться.

Маруся.Хіба ж я цього не знаю? Я замету між кочерги! (Зупинилась проти Микити і з жартом говорить). А ти, парубче, не сміти по хаті, а то я тебе ось цим деркачем по губах!

Микита (дає їй лушпиння). На викинь!

Маруся.І сам викинеш, не великий пан. І-і, розлущився!

Микита.Відчепись ти від мене.

Ті ж і Одарка.

Одарка.Добривечір!

Маруся (швидко). «Сестривечір, добрички, чи не телячили ви моїх батьків?» — «Аякже, телячили, телячили: задрали лози та й побігли у хвіст». Яким це вас вітром сюди занесло?

Одарка.Таким же, як і вас. Здрастуйте, тітко! Чи ви ще живенькі-здоровенькі? (Кладе хліб на стіл).

Морозиха.Здорова, здорова, дівонько! Як тебе господь милує?

Одарка.Спасибі господеві милосердному! Бабуся вам кланяються.

Морозиха.Спасибі, спасибі!

Маруся (тихо до Одарки). Що, вже бачилась?

Одарка (соромлячись). З ким?

Маруся.Ач, ще й питає!

Микита (наслухав). Так і вилетіла йому назустріч!

Морозиха.Хто? Кому назустріч?

Микита (регоче). То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.

Одарка.Просимо вас, не смійтеся з нас; ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!..

Маруся.Он як відчитала!

Микита (удає з себе спокійного). Говорила покійна до самісінької смерті, та все чорт батька зна що!

Одарка.Адже я з тобою не балакаю, то й не лізь у вічі. Я тобі вже не раз казала: не зачіпай мене!

Маруся (регоче). Закуси, Микито, чим бог послав!

Микита (до Марусі). А тобі зась, коли не до тебе річ. (До Одарки). Так кажеш: ‹Не зачіпай мене!» Ач, яка велика парсона!

Жіночий голос за вікном: «Чи є хто в хаті? А вийдіть сюди на часинку»

Маруся (зазира у вікно). А кого вам треба? (Придивляється). Та це Сидориха! Це до вас, тітко!

Морозиха.До мене? Чого б то їй?

Маруся.Певно, прийшла прохати, щоб ви поворожили. Вона вже, либонь, з тиждень, мов несамовита, по усіх ворожках бігає та питає, чи скоро її чоловік повернеться з наймів.

Морозиха.Ну вже хай вибача: проти неділі я й карт у руки не візьму. (Пішла).

Маруся (сміючись). Слухай, Одарко! А ти багато ворожок одвідала, доки діждалася Семена? (Скинула оком на Микиту).

Одарка.Не лічила!

Маруся (чванливо). Чого ж це ви так запишалися, чи не в мішане приписалися?… (Помовчала). Чи не ворожать оце тітка на зорях?… Треба піти та й собі повчитись; бо, либонь, незабаром і мені прийдеться декого відшіптувати… (Глянувши з сміхом на Микиту, побігла з хати).

Микита( встає і довго ходить по хаті. Балакає ніби про себе). Парсона, настояща парсона!

Одарка (не дивиться у вічі). Яка є, такою вже й зостанусь!..

Микита.Пава, панянка…