Наталка Доляк - Гастарбайтерки

— Віолетта питає з суто професійних міркувань. Вона працює в сфері нерухомості.

— Але ж ти казав, що ви колеги? — вихопилося в матері, і вона відразу прикусила язика, бо зрозуміла, що бовкнула зайве.

— Так, ми колеги… Віолетта Степанівна працює в нашому інституті лаборанткою, але освіта у неї…

Галя не хотіла чути виправдань, та, зрештою, їй було начхати на те, де хто працює. Тому вона запропонувала гостям пройтися будинком, щоб відчути вповні його велич. Ельза Краге сиділа в кутку в улюбленому фортелі й мовчки спостерігала за дійством. Думала собі: «Які недолугі актори! Вони хочуть обвести круг пальця мою Халлу. Дзуськи!»

За дві години Галя зовсім виснажилася, не знаходилося спільних тем для розмови, уже поговорили й про рід Краге, й про історію маєтку, і навіть про маминого «форда». Коли до хати заповзли коти, додалося розмови ще на чверть години. Віолетта розшаркувалася у компліментах, називаючи двох старих напівсліпих потвор котячого роду «душками» й «котюшками». За що один із них від радості напрудив на її новенькі черевички.

Цю ніч Галя Манькович провела у підрахунках. Думала-гадала, скільки кому дати, аби нікого не образити. Виходило, якщо не хоче зачепити за живе сина, мусить виділити щось і Віолетті. Подумки погодилася і на це. «Віті тисяч зо п’ять — нехай купить собі машину, Ірисі віддам ті коштовності, що Ельза подарувала… Ну, ще грошей… з тисячу… Ні, триста євро — вистачить. Тоді вийде, що Ірисі більше дам, адже коштовності неабиякі, дорогі. Тоді Ірі коштовності і тисячу, бо триста якось по-жлобськи, а Віктору п’ять на авто і ще одну — на дрібне. Нічого собі дрібне… Марусі також три. Їй досить, дитина ще. Все рівно Іра забере… Ну, і Віолетті… Віддам свого мобільного. Разом вийде десять тисяч євро. Добре! І не мало, й не багато… А чи не образить це їх, ну, що гроші, ніби як відкупляюсь…»

Із цими розрахунками і заснула. На ранок виявила, що мішечок із грішми зник.

— Прошу, віддай, Ельзо! — благала хазяйку, бо ж знала, що, крім неї, немає кому взяти. Закрадалася думка, що, може, це вчорашні гості, але в них не могло бути ключа від комода, лише в Ельзи.

— Усіх не дам! — строго казала незворушна фрау Краге. — Назви суму — виділю.

— Це мої гроші, — плакала-благала.

— Ці гарпії тебе розпанахають. Назви суму.

Добре, що сума уже склалася в голові Галини Сергіївни. Вона виголосила. Стара німкеня довго думала, підраховувала сама, а тоді витягла з-за пазухи рівно десять тисяч, можна було навіть не перевіряти.

— Я й сама так порахувала. Досить їм цього.

Галя встала з колін, забрала гроші й благально подивилася на хазяйку. Та притягла багаторічну компаньйонку до себе й по-материнському погладила по голові.

— Все інше поверну, як ці злодюги поїдуть, не хвилюйся.

Вже надворі, коли Галя підходила до свого авто, аби їхати до сина в готель, куди він запросив матір, почула вказівку фрау Краге:

— Не надумай тим урвителям віддавати те, що я тобі подарувала.

Німкеня ніби й наказувала, ніби й просила, але розуміла, що Галя не прислухається до її вимог. Та мусила виказати своє ставлення до загребущих родичів українки. «Форд» зірвався з місця, а Ельза понесла наверх величенький мішечок із грішми, аби покласти його туди, звідки взяла.

В номері готелю не найкращого ґатунку на маму Галю чекав міні-банкет. На журнальному столику було розкладено консерви, привезені з собою Віктором, чорну круглу хлібину, «Совєтське» шампанське та цукерки «Стріла». Галю не вразили ці наїдки, бо в Берліні було декілька магазинів, які торгували привезеними з Росії, України та Білорусі продуктами. Постійними клієнтами цих магазинів були репатріанти, біженці та емігранти. А от хліб не возили. І кругла паляниця просилася до рук. Галя поглядала на неї, воліючи назавжди зберегти цьому буханцеві цноту. Коли син запитав: «Врізати тобі хліба?», — якось рвучко відмовилася, аж стрепенулась, а тоді додала схвильовано:

— Можна я його з собою заберу, як буду йти?

Віолетта й Вітя перезирнулися, вбачаючи у такому проханні шал, а тоді підняли келихи за зустріч. Хоча зустрілися мати і син п’ять днів тому, щодня Віктор проголошував патетичні промови про зустріч і таке інше, чемно обходячи стороною делікатну тему десятилітньої розлуки.

Галя довго не могла розпочати роздачу слонів, не знала, чи варто робити це при Віолетті, тоді відвела сина на балкон та порадилася з ним щодо цього.

— Я хочу дещо тобі подарувати… Але не знаю, як на це реагуватиме твоя… колега. Хоча для неї у мене також є подарунок…