Наталка Доляк - Гастарбайтерки

Син неабияк зрадів, аж підстрибнув, та, не стримуючи емоцій, відверто поцілував маму в щоку, взяв за руку й повів, як наречену, до кімнати.

— Віоло! Моя мама має для тебе подарунок. Мамо!

Галина пішла до дверей, де лишила свою сумку. Мнучи в руках торбу, соромлячись та червоніючи, вручила жінці мобільник «Соні» з усіма причандалами, що до нього припиналися.

— Це мій… Але я ним не користувалась багато… Він дуже якісний… Я свою картку витягла, — виправдовувалася Халла.

Віолетта, закопиливши губу, взяла з рук Галини Сергіївни дарунок, пхикнула, буркнула «дякую» й вирячилася на Віктора.

— Віолетто Степанівно… Е-е-е-е, вам, здається, потрібно о першій бути в холі, — пробелькотів Віктор, бо йому не терпілося отримати свої презенти, що, як він припускав, будуть не такі «скромні».

Жінка хвицонула ніжкою, нашвидкуруч попрощалася та випурхнула з номеру. Віктор, пересилюючи тремтіння у колінах, всівся на канапу. Галя стовбичила посеред кімнати, ніби хотіла прочитати віршика, лиш не могла зробити це, не ставши на стільчик. Тоді опанувала себе, присіла поряд із сином і почала говорити:

— Сину, я вирішила допомогти вам… грішми… Можливо, це тебе образить…

— Мамо, як це може образити мене?! Ти не переймайся. Давай. — Він підбадьорив Халлу й підіпхнув її руку до сумки, яка лежала у жінки на колінах.

Конверт був доволі пухкенький, і Віктор автоматично облизнувся.

— Ірі ось це, — витягала з конверта три перев’язані стрічечками кипи. — А це тобі… Я думаю, на машину. — Побачила спантеличений погляд сина й додала: — Що захочеш, те й купиш. І ще Марусі на навчання.

— І це все? — Питання каменюкою впало в душу Галини, яка нервово засміялася та витягла оксамитовий невеличкий мішечок.

— Це коштовності. Тут сережки… браслет… Це Ірисі… Щоб потім вона передала дочці… Можна й продати… Вони досить коштовні… Старовинні.

Син вирвав із рук матері торбинку. В повітрі зависла тиша, під час якої чулися лише приглушені голоси з-за стінки.

— Мамо! Мамо! — заволав син за кілька хвилин. — Ти хочеш сказати, що це все, що ти заробила за десять років? Якщо так, то я піду до тієї фрау… Я подам на неї до суду за те, що вона тебе за рабиню тримала.

— Це не все! — тихо промовила Галя, і їй невимовно захотілося спати, навіть почала позіхати. Серце увірвалося й баламбалося по тілу, не знаходячи собі місця.

Жінці здавалося, що вона маленька дівчинка, яку зараз будуть бити паском за брехню. Вона підняла плечі й заплющила очі.

— То чому ж ти, падло, синові даєш якісь крихти зі свого буржуйського столу?

Навряд чи яка мати може спокійно слухати такі слова, а Галя слухала. Досить спокійно. Її тепер ніщо не турбувало, лише хотілося лягти у своє ліжко, у те ліжко, що нагорі в маєтку фрау Краге, закортіло бігти до Ельзи щодуху. Але як ти будеш бігти й лежати одночасно? Це єдине, про що думала Галя. «Як можна бігти й лежати одночасно… як можна бігти й лежати одночасно… як можна…»

— Ти ж прожила життя безтурботно, як сир у маслі качалась, на батькові грошики жирувала… Та й тепер прилаштувалась на славу… Аби розумніша була, то й маєток твій був би…

Що казав далі, не чула, як вийшла надвір — не відала, коли дісталася Ґрюневальда — не пам’ятала.

У шибку світив нахабний жовтий місяць…

На незастеленому ліжкові сиділа у позі лотоса Галина Сергіївна Манькович. Вона повільно виводила каліграфічні літери на білосніжному аркуші формату А-4, що лежав для зручності на чималій книзі. Час від часу торкалася долонею грудей із лівого боку. Після того як лист німецькою було дописано аж до слів «Твоя компаньйонка Халла», жінка взялася складати іншого, згадуючи рідну мову. Закінчивши, вклала кореспонденцію до конвертів. На адресованому компаньйонці вивела великими літерами через увесь конверт «Фрау Краге», а на другому чітко виписала берлінську адресу та прізвище й лягла спати, солодко плямкнувши та підклавши під щоку дві долоні, складені корабликом.

На початку вісімдесятих тато Наталочки Зоревій привіз їй із Болгарії шкіряного плаща, з яким вона увійшла у топ-десятку найкрутіших модниць свого міста. Саме тоді зметикувала, як файно бути неповторною й карколомною красунею. На зріст Талочка була трохи нижче середнього. Така собі Крихітка. До неї активно залицялися хлопці, якими дівка розкидалась, як грушками-дичками, зібраними в поділ при дорозі. Втім, не сказати, що саме верхній одяг робив цю особу ексклюзивною в очах протилежної статі. Скоріш за все, магнітила до Наталки її нестримна енергія, яка вихлюпувалася в простір із невеличкого тіла.