Іван Драч - Сатирикон. Поезії

Антонич там, «Мойсей» Євгенів
І дух Франка, і самвидав…
Коли витав над Львовом геній,
Тоді він там хіба витав…

Доба ця – курва отакенна —
Забрала Фану – не знайти!
Та у Безніська у Євгена
Горять світи, біжать світи.

Горбатить доля євразійська,
Шпурляє нас із кліті в кліть,
Та у Євгена у Безніська
Дух пензлем молодо стоїть.

Колись молився я до Фани,
Тепер я біля нього – фан…
Всі біля нього – суть профани,
Це тверджу я – старий профан.

Жаба заздрості в грудях росте,
І мале жабеня підростає.
Схема заздрості дуже проста є:
Чом не в мене, а в вас, як на те, —
Золотішого ж в мене немає?!
Так ростеш ти, моя заздросте,
І мале жабеня підростає!..
Чом у нього – машини й стада,
Чом у нього – красуні та банки,
А дружина, як смерть, молода,
Вмить виповнює всі забаганки,
Ну а тут – і стара, і дурна, і руда,
З одним оком і та підгляда
З хижим комплексом ганки-поганки…

Світ – це заздрість. Куди не підеш,
Найвірніша із вірних раба є…
Жабу заздрості в грудях уб’єш,
Та мале жабеня вже стрибає…

Гроза гніздо мені під ноги збила.
Мале пташатко випало з гнізда.
Та в нім була якась таємна сила,
Коли сичала дощова вода.

Мені пташа те перейшло дорогу,
Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!
Я втішивсь, як дитина: слава Богу,
Бо ж те пташатко солов’ям було.

Крильцята неспроможні на спромогу.
Та ж доля ще ж не вичахла моя:
Мені, старому, перейшло дорогу
Маленьке це безстрашне солов’я.

Візьму гніздо і десь втулю між віти,
І підійму це злякане пташа.
Скажи мені, жорстокий лютий світе,
А може, це якраз моя душа?!

Пада сніг молодий, театральний.
В тебе сміх як на гріх аморальний.
Ти впадеш. Я впаду. Ми впадем
В ефемерний зимовий едем.
Пада сміх, золотий і фатальний.

Я до тебе наймуся, мов раб.
Я на тебе так тяжко заслаб.
Буду в плузі покірно ходити.
Буду люто і круто любити,
Аби ти лиш світилась. Була б!

А найкраще мені поміж них —
Моїх тихих задуманих книг,
Між гросбухів й тонюніх книжок,
Де закладка, де жовтий ріжок,
Де Паскаль, де Монтень, а де Свіфт —
Треба мудрим іти на той світ…

Розправлю крила мертвому метелику,
Він, як і я, ще полетить…

В справедливості не завжди очі видющі,
Та й живе вона довше за нас.

Отак живу. Живим життям живого.
Отак живу. Розпроклято живу.
Краду свічки, краду свічки у Бога
І долю розриваю не по шву…

Як за пазухою в Господа Бога,
День такий гарний стоїть.
І душа моя, квола й убога,
Так болить, як їй треба боліть…

І нічого більше не сталося:
По двох місяцях дощових
У сонячну п’ятницю
Два білих як світ метелики
Один одного перепурхують

Сонце одної ночі
Місяць в одному дневі
Сонце і місяць – це очі
Очі твої черешневі.

Мамалига
Мама лига
Тато лига
Добра в мами
Мамалига.

5-го прийшла постанова
Щоб до 4-го виконати
Відрапортую 6-го
Перевиконаємо до 1-го.

Іде нетерпеливиця ця
Така нетерпеливиця
Їй так нетерпеливиться
Знайти нетерпеливця.

Найкраща музика – це тиша,
Найтихіша тиша, тиша з тиш,
Коли лиш серце громом дише,
То ти до мене прилетиш.