Іван Драч - Сатирикон. Поезії

Чи Галицька вона, а чи Луганська?
Донецька, може?! Слобожанська теж!
Чи Київська – Сарматська і Поганська
Повстала з дна і клекоту пожеж?

В лісах Волинських, в схронах Тернопілля
Ось так сказала: вийди і бери
З Дністра й Нічлави потойбічне зілля
І напувай охлялі прапори!

Дивись на зорі – не здавайся зморі.
Де клекіт мук, там і любов до дна.
Молись на Матір. В неї очі хворі.
Вона сидить самотня край вікна.

І дожидає, дожидає зміни
Крізь кляту кукурудзяну судьбу
І дожидає тої України…
Десь Син пішов. На хрест? Чи на ганьбу?!

Десь Син пішов. Вона чекає Сина.
Крізь сторч століть – все та ж самотина,
Їй вибирає очі хуртовина
У кожній хаті з кожного вікна…

Іменини у брата чи дата
Але брат було їде до брата
Чи зненацька вигулькне літом
Брат не вміє їздити ліфтом

Візьми кнопку мені натисни
Краще б таке було восени
А то літом така запарка
В тебе шо ото іномарка

А я краще люблю підводою
Бо коли дорожиш свободою
Топай брат як Сковорода
Але то вже твоя біда

Він писав мені хлопчику з фронту
Та не міг позбутись афронту
Уже в літні і старші літа
Супротивився неспроста

Дав би я вам обом з Петром
Слухаєш все шо отам за бугром
Хай згорить він Будь він не ладен
Як зрадів би що є Бен Ладен

Вас за яйця повісять китайці
А я буду собі на тарадайці
Провірять як іде культиватор
Ех пропав у мені губернатор

А мати казала Чуй ти мене чи не чуй
А з ним в одній комнаті не ночуй
Чув ти мені оце чи не чув
А то не зварю я тобі борщу…

Що ті види лихі зненавиди
Вже на жодну з дурних твоїх дат
Не приїде вже не приїде
Не приїде вже брат…

Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —
Колоском із поля Чорновола,
Хлібом ти сказав, пшеничним голосом:
«В вас ще й досі чорна своєволя…»
Чорне поле, мов шиття по-чорному
Щойно лиш зерном твоїм засіяне,
Кров’ю ополощене в потворному
Суперінциденті професійному…
Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.
Пам’ятники – то безпечні монстри.
А живий ти був, як дзвін ротатий,
Всюдисущий і безтямно гострий.
Ти за всіх батожив, всім розчовпував,
Надривався і уперто гріб ти
Із Луганська гріб туди до Чопа
Азіатські Сцілли всі й Харибди.
Твоя доля – горда й необачна,
Твого поля золота хустина.
А за все лихе, то ти пробач нам,
А за все дурне, то ти прости нам…
Тож розсійся тим пшеничним колосом,
Розщедрись нам з поля Чорновола.
Збудься нам своїм пшеничним голосом,
Збудься нам – хай буде Божа воля!..

Пісню вкраїнську вбивають у Львові
Будьте вкраїнці напоготові
Пісень не співайте Сидіте нишком
Заткніться з Павличком своїм чи Малишком

Івасюка вішали Білозіра вбивають
Що ті хохлюги пісень завивають
Шию волячу не гнуть покірно
Буде тепер вам в землі білозірно…

Паньку Олельковичу, день добрий!
Який тобі наш куций світ?
Свій дар спізнілий, не хоробрий
Тобі несу я з пекла літ.

Колись блукав я тут студентом
Серед замшілих чагарів.
Хрестом затятим дисидентом
Мені ти в пам’яті горів.

Старим хрестом семиметровим,
Де літом припинали кіз,
З Мотронівки хрестом дубовим
Ти ріс затято і навскіс.

І збувся ти. Тебе вже знають.
Тобі вже трублять словеса.
Мені ж мотронівського краю
Хрестом твій голос нависа.

Він має силу повносилу,
Вона зацурана й проста:
І ти неси, ледачий сину,
І ти неси мого хреста…

Я хрест несу з серпом і молотом.
Щодня зростає вагота
З проклятим тридцять третім голодом,
Що запечатані вуста…

Я хрест несу із Леонтовичем,
Пробитим кулею Чека,
Із тихим генієм поповичем —
У п’єсі він мене чека.

Я хрест несу із Сандормохом,
Що не дається – так болить.
Диявол там затявся з Богом,
Хто впав поверженим в ту мить?!

Душа розмолота, розколота
Бреде з хрестом, тупа й сліпа.
Не можу скинути я молота,
Не можу скинути серпа.