Максим Рильский - Вибрані вірші

Не Зевс 1 1 Зевс – син Кроноса та Реї, верховний олімпійський бог. , не Пан 2 2 Пан – син Гермеса (чи Зевса) й німфи Дріопи (чи Каллісто), бог лісів, отар, пастухів тощо. Мав вигляд напівлюдини-напівцапа (цапині ноги, ріжки й борода). Образ «великого Пана» набув значної популярності в європейській літературі початку ХХ століття, зокрема, завдяки роману Кнута Гамсуна «Пан» (1894). , не Голуб-Дух 3 3 Третя Божа іпостась – Бог-Дух – у християнській традиції постає в образі голуба. , —
Лиш Сонячні Кларнети 4 4 Свого часу Володимир Юринець у книзі «Павло Тичина. Спроба критичної аналізи» (Харків, 1928) писав про ці рядки таке: «Автор намагається знайти якийсь величний символ для свого космічного відчування, перед ним стоять для вибору великі космічні концепції минулих віків: олімпійська, що персоніфікується в Зевсі, орфічна – в Пані, і гностично-християнська – в ідеї Духа… Він не вибирає жодної з них… Сонячні кларнети – це щось ніби нове, атеїстичне, безбожне, воно нагадує сонячні концепції фейєрбахіанської школи, коли німецькі інтелігенти – ідеологи революційної буржуазії – поривались до історичного діла». .
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім – всі планети 5 5 Уся ця поезія Тичини, зокрема її початкові рядки, виразно перегукується з поезією Тичининого улюбленця Рабіндраната Тагора «Одухотвореність» (1900). Пор.: «Цей дух, це життя, що дано чоловіку, – / На білому світі було споконвіку. / Усе він створив у безмежжі всесвітнім. / Він – танок стихій у чарівному ритмі, / Він – в радості жити, у співанці ранній, / У кожній пилинці, в билинці останній, / У вітах, у квітах, в дощі і в осонні, / В смертей і народжень неситім бездонні, / В припливахвідпливах – у вічному русі, / Він душу мою танцювати примусив» (пер. Віктора Батюка). .

Я був – не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо – дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон 6 6 Хітон – льняний або вовняний одяг у формі шматка тканини, що закріплюється на лівому плечі й підперезується поясом. ,
І благовісні руки.

Прокинувсь я – і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети 7 7 У поезії одного з улюбленців Тичини Еміля Верхарна «Дикий чернець» є слова: «Не знають іншого вони для себе Бога, / Окрім жорстокого і мстивого та злого». Можливо, саме ці слова Верхарна відлунюють у прикінцевих рядках поезії «Не Зевс, не Пан…»). .

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить… 8 8 У 1962 році Тичина писав у своєму щоденнику, як він створив цю поезію: «…я ліг на траву горілиць проти неба, під голову поклав книгу Дмитрія Ростовського. Хмарки пливли по небу білі. А потім все більше стало їх і більше. І у мене в голові перші рядки ще не написаного вірша забриніли. І я, прийшовши додому, записав їх: “Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить”».
О милий друже, – знов недуже —
О любий брате, – розіп’яте —
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури 9 9 Можливо, образ вітрів як «буйних турів» інспірований тут «Словом о полку Ігоревім». ! Тополі арфи гнуть…
З душі моєї – мов лілеї —
Ростуть прекрасні – ясні, ясні —
З душі моєї смутки, жалі, мов квітоньки ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…
Я хочу бути – як забути? —
Я хочу знову – чорноброву? —
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…
Сум серце тисне: – сонце! пісне! —
В душі я ставлю – вас я славлю! —
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело 10 10 Цей настрій був навіяний поетові рідною домівкою та знайомою з дитинства літньою природою. У своїх щоденникових нотатках Тичина перегодом відзначить, що написав поезію «Гаї шумлять…» «влітку 1913 р. в Пісках». .

Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.