Пауль Целан - Мак і пам’ять

Він гукає смерть потребує ніжнішої гри смерть це з Німеччини
майстер
він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете димом
в повітря
тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно

Чорне дійво світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер
ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п'ємо і п’ємо
смерть це з Німеччини майстер очі його голубі
він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі
в цім домі живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в повітрі
він змій приручає і марить смерть це з Німеччини
майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт

Es ist eine Stunde, die macht dir den Staub zum Gefolge,
dein Haus in Paris zur Opferstatt deiner Hände,
dein schwarzes Aug zum schwärzesten Auge.

Es ist ein Gehöft, da hält ein Gespann für dein Herz.
Dein Haar möchte wehn, wenn du fährst — das ist ihm verboten.
Die bleiben und winken, wissen es nicht.

Це година, яка замість почту вгорта тебе хмарою пилу,
вона робить твій дім у Парижі жертовником твоїх долонь,
твоє чорне око — чорнющим оком.

Це дворище, де вже готова упряж для твого серця.
Грива твого волосся воліє затріпотіти на вітрі, та їй це не вільно.
Ті, що лишились й махають услід, не відають цього.

Du sollst zum Aug der Fremden sagen: Sei das Wasser.
Du sollst, die du im Wasser weißt, im Aug der Fremden suchen.
Du sollst sie rufen aus dem Wasser: Ruth! Noemi! Mirjam!
Du sollst sie schmücken, wenn du bei der Fremden liegst.
Du sollst sie schmücken mit dem Wolkenhaar der Fremden.
Du sollst zu Ruth und Mirjam und Noemi sagen:
Seht, ich schlaf bei ihr!
Du sollst die Fremde neben dir am schönsten schmücken.
Du sollst sie schmücken mit dem Schmerz um Ruth,
um Mirjam und Noemi.
Du sollst zur Fremden sagen:
Sieh, ich schlief bei diesen!

Ти повинен сказати оку чужинки: обернися на воду.
Ти повинен шукати усіх нероздільних з водою в оці чужинки.
Ти повинен їх кликать з води: Рут! Ноемі! Мір’ям!
Ти повинен убрати їх пишно, коли лежиш у чужинки.
Ти повинен оздобити їх піднебесним волоссям чужинки.
Ти повинен сказати до Рут, Мір’ям, Ноемі:
Глядіть, я ділю з нею ложе!
Ти повинен чужинку, котра біля тебе, убрати препишно.
Ти повинен її закосичити сумом за Рут,
Мір’ям, Ноемі.
Ти повинен сказати чужинці:
Дивись, я ділив з ними ложе!

Mund im verborgenen Spiegel,
Knie vor der Säule des Hochmuts,
Hand mit dem Gitterstab:

reicht euch das Dunkel,
nennt meinen Namen,
führt mich vor ihn.

Уста у прихованім люстрі,
коліно перед колоною чванства,
долоня зі штабою ґрат:

подайте собі цю темінь,
назвіть-но моє ім’я,
припровадьте мене до нього.

Vom Blau, das noch sein Auge sucht, trink ich als erster.
Aus deiner Fußspur trink ich und ich seh:
du rollst mir durch die Finger, Perle, und du wächst!
Du wächst wie alle, die vergessen sind.
Du rollst: das schwarze Hagelkorn der Schwermut
fällt in ein Tuch, ganz weiß vom Abschiedwinken.

Із синяви, котра шукає свого ока, п’ю найперший.
Із твого сліду п’ю і чітко бачу:
Ти котишся крізь мої пальці, мов перлина, і зростаєш!
Зростаєш, як усі, кого забуто.
Ти котишся: і чорна градинка журби
спада на хустку, білу від прощальних змахів.

Wer wie du und alle Tauben Tag und Abend
aus dem Dunkel schöpft,
pickt den Stern aus meinen Augen, eh er funkelt,
reißt das Gras aus meinen Brauen, eh es weiß ist,
wirft die Tür zu in den Wolken, eh ich stürze.

Wer wie du und alle Nelken Blut als Münze braucht
und Tod als Wein,
bläst das Glas für seinen Kelch aus meinen Händen,
färbt es mit dem Wort, das ich nicht sagte, rot,
schlägts in Stücke mit dem Stein der fernen Träne.

Хто так, як ти й всі голуби вдень і вночі
черпає із пітьми,
зорю викльовує з моїх очей, покіль вона іскриться,
виполює траву із брів моїх, покіль вона біліє
і зачиняє браму хмар, покіль я ще не впав додолу.

Хто так, як ти й усі гвоздики жадає крові як монети
чи смерті як вина,
той видує собі зі скла свій келих з моїх рук,
забарвить його словом, не мовленим ще мною, пурпуровим,
й розтрощить все це каменем далекої сльози.

Wir schliefen nicht mehr, denn wir lagen im Uhrwerk der Schwermut
und bogen die Zeiger wie Ruten,
und sie schnellten zurück und peitschten die Zeit bis aufs Blut,
und du redetest wachsenden Dämmer,
und zwölfmal sagte ich du zur Nacht deiner Worte,
und sie tat sich auf und blieb offen,
und ich legt ihr ein Aug in den Schoß und flocht dir das andre ins Haar
und schlang zwischen beide die Zündschnur, die offene Ader —
und ein junger Blitz schwamm heran.

Ми не спали, тому що лежали серед шестерень дзиґаря туги
і стрілки згинали, як пруття,
і вони поспішали назад, і батожили час аж до крові,
і ти заклинала звисаючу сутінь,
і дванадцять разів я звертався на ти до ночі твойого слова,
і вона розчахнулась нараз, і лишилась відкрита,
і поклав я їй око на лоно, і друге заплів тобі в коси,
і бікфордів шнурок протягнув поміж нами, як вену відкриту —
і блискавка юна до нас припливла.