Олександр Ганжур - Тиха Країна. Ч.1. Майданна казка

Чи не здеруть усім жупани,

Хто краще захотів пожить?

ХVІ

Було багато зауважень.

Але ще більше було вражень

Від кількості потрібних слів,

Що лѝлися, неначе спів

У вуха тим, хто їм повірив.

І дехто аж поліз зі шкіри

Аби грудьми за Зраду стать.

А щоби зайве не читать, -

То ліпше вірити на слово,

Що прийде всім, обов’язково,

Ота заморська благодать.

Глава 3

ХVІІ

Що бракувало цій Країні…?

Пасись спокійно на рівнині

Та пий водичку із струмка;

У прохолоді рівчака

Від спеки ти знайдеш притулок;

Міцне здоров’я без пігулок

Дане Природою для всіх.

Тепер, неначе як на сміх,

Сидять тварини всі у купі;

Толочать землю як у ступі

На невеличкім «острівці».

І унизу, на всі кінці,

Уже немає і травини;

І за води бодай краплину

На пана треба спину гнуть;

Ще й сіно подадуть несвіже,

Що гумой тхне навдивовижу,

І на роботи поженуть.

Ось вам, барани і корови,

Всі соціальнії умови

Замі́сть привільних полонин.

Та й іншим звірям одробин

Вже небагато залишилось.

І те добро від вас закрилось,

Що нібито загальним є.

Тепер усе – за для корони.

За трьох голодних пан жує,

Та ще й і сипле всім прокльони, -

Мовляв, ви – ледарі єси…

ХVІІІ

Цепні, панів ворожих, пси

Царя поча́ли задирати,

І зграя Беркутів крилата

Корону захищать взялась.

На них рікою полилась

Брехня глаша́таїв зрадливих:

Що, наче, деспоти вони;

А псам скаженим ка́зок льстивих,

Не бачачи у тім вини,

Плека́ли покидьки брехливі.

Немов, то звірі особливі

Підня́лись загалом на бунт,

Проти свавілля від Коали.

Мовляв, готовий певний ґрунт,

І з тим нова пора настала

Патріотичних перемін.

Неначе кожному свій тин

Давив незміряно на груди.

«Вони ж ручні»,– кричали всюди

Про молодих страшних собак .

А ті готові за кістяк

Загризти тих, хто волю має.

І ось, почувши кров на смак,

Будь-ко́го зграя загризає,

Якщо накаже головний.

Бо в дикунів начальник свій

З даве́н безпам’ятних існує; а

При ньому й злодій – будь як стій.

Хоч клепки в голові бракує,

Та за́вжди в зграї є вожак.

Від хижаків до неборак

Цей атавізм ведеться й нині….

ХІХ

Аж ось, повилізли із тіні

Володарі скажених псів .

Вони у Зраді засідали,

Своєю статтю захищали

Всю волю гаспидських голів.

А щоб базікать добре вміти,

І зло невидимо чинити,

Безкарно ближніх обдирать,-

То їх заходились навчать

Заморські гаспиди прокляті;

І сиониської печаті

Тепер не оминуть панам

(Їх понівеченим родам).

Тварин усіх кошерна згуба

Прийшла у вигляді тризуба,

Як «герб» Країни, де жиєм.

Та звірі тим не переймались,

Бо пам’яті давно цурались;

Хотіли жити без проблем.

Та як же житимеш без болю

Якщо свободу, честь і волю

Свою ти панові віддав,

І з тим Покликання поклав

Своє до панської колоди?

Із тої бісової згоди

Поганий вийшов результат:

У пана чорт – як рідний брат,

А всій звірячій зграї – згуба.

І матінка Природа люба

Стоїть окремо від усіх….

ХХ

Було б видовище на сміх,

Коли б не стало так трагічно:

Навезли псів напівдурних,

Ті на Галявині Величній

Поча́ли з мавпами стрибать,-

За те банани роздавали;

А псів голодних розпоча́ли

Нечистим зіллям напувать.

Мавпи ́ за те старанно вили,

А пси і зовсім подуріли

І шаленіли без вини,

Бо їм пани усе прощали

І навіть скарбом пригощали,

Дарили блазнівські чини.

Тепер панів тих стало видно.

Дивитися на них огидно,

Але святії на словах.

Патріотизм в товстих вустах

Аж клекотить в безодні міри.

Та з їхньої гладкої шкіри

І жмут волосся не впаде….

ХХІ

Життя в Країні ще іде

Старим шляхом – доси́ть вигі́дно:

З печери пасовисько видно,

Живуть тварини де-не-де,

І взимку жмут трави чима́лий

Перепадає від Коали

Усім звіра́м, хто тут жиє.

Багато хто із них жує

І зайвий кус на кожне свято;

Стрижуть із хутра небагато

Коли іде розплати час….

ХХІІ

Аж, що це, – чи війна у нас?!

Країну вибухом струснуло

І димом небо затягнуло,

В корчах зайшовся весь Майдан,

Тобто – Галявина. Вулкан

Низьких подій струснув Країну.

І відтепер немає спину

Тому, що Змії почали.

Їх чорне військо повели,

Проти добра, проти любові,