Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Не як цінитель кінних змагань сиджу я у цирку —
Все ж, кому зичиш вінка, й сам я за того молюсь.
Щоб говорити з тобою я тут, щоб сидіти з тобою,
Щоб пересвідчилась ти, як я тобою горю.
Ти — в перегонах уся; я — весь у тобі: глядачі ми —
Кожен, що миле йому, очі на тому й пасе.
Ну й щасливець же той, за кого так вболіваєш!
Як то вдалося йому ласки такої сягти?..
Був би щасливцем тим я, то миттю б із загороди
[10] Чвалом пустив рисаків, повен одваги, снаги.
Віжками б ляснув не раз, бича їм дав би відчути,
А поворот би промчав на волосок од стовпа.
Та, спостерігши тебе, одразу б останніх став пасти:
Із обімлілих долонь випали б віжки мені.
Так і Пелоп колись мало не впав під списом пісейським,
Лиш Гіпподамію {112} 112 15-16. Пелоп — онук Юпітера, син Тантала і Діони. Одружився з Гіпподамією ; переміг у змаганні на колісницях її батька Еномая, володаря Піси й тим самим уникнув загибелі: переможених женихів Еномай убивав. вздрів — рівну богиням красу.
Все-таки він переміг — посприяла йому та красуня;
Хай посприяла б отак подруга-любка й мені!
Не відсувайся дарма: один у нас ряд, сидимо ми
[20] Побіч — коханцям дає гарні можливості цирк!
Гей, хто там справа! Годі-но вже турбувати сусідку!
Їй неприємно, що ти трешся об неї плечем!
Ти, що за нами сидиш, кістлявим коліном, довгалю,
В спину їй так не впирайсь! От знахабнів тут усяк!
Он твоя палла аж на пісок, надто довга, лягає, —
Не підбереш, то я сам чемно її підберу.
Заздрісник, той твій поділ! Такі ото ніжки ховати!..
Тільки б дивитись на них! Заздрісник, той твій поділ!
Меланіон в Аталанти {113} 113 29. Аталанта — аркадська красуня, мисливиця. Хто хотів її руки, мусив змагатися з нею в бігу; переможеного вона пронизувала списом. Меланіон (Гіппомен) випередив її хитрістю: красуня забарилася, піднімаючи золоті яблука, що їх кинув Меланіон. прудкі уздрів її ніжки —
[30] Й тут же запраглось йому ніжно погладити їх.
Ніжки й Діані малюють такі: полу підібгавши,
Смілого звіра жене — діва, сміліша сама.
Їх ще не вздрівши, горю. А що робитиму, вздрівши?..
Живиш вогонь — вогнем, морю — води додаєш.
Я ж із тих ніжок суджу, а що вже казати про інші
Знади, що їх від очей одяг тонкий приховав.
Хочеш, щоб я вітерцем тебе холодив час од часу,
Щоб перед личком тобі віялом легко махав?
А може, спека така не в повітрі — в серці моєму?
[40] Може, до жінки жага в грудях моїх палахтить?..
Порох тим часом тонкий на твоєму вбранні осідає.
Білого тіла, бридкий, навіть торкатись не смій!
Втім, уже сяє похід! Хай уста й серця заніміють!
Далі — в долоні плещіть! Золотом сяє похід!
Першою — крила аж до землі — іде Перемога.
Славна, до мене лети! Пальму коханцеві дай!
Хто довіряє морям, хай Нептунові плеще в долоні!
Я не прихильник води — на суходолі живу.
Марсові-батьку, вояче, плещи! Ненавиджу зброю:
[50] Мир до вподоби мені й подруга миру — любов!
Фебе, сприяй віщунам, а ти — мисливцеві, Фебо!
Шану, Мінерво, тобі руки умільців складуть.
Хай селянин, Цереро, тобі складе й Вакхові шану,
Вершник, кулачний боєць, Касторе, Поллуксе, — вам!
Я — лиш тебе й хлоп’ят, твоїх лучників, славлю, Венеро,
Тож починанням моїм, гожа богине, сприяй!
Так моїй владарці мислі скеруй, щоб далася любити.
Вчула Венера й кивком підбадьорила мене.
Раз вже богиня кивнула, то й ти кивни мені: «Згода!»
[60] Будеш (Венеро, пробач!) ти над богиню мені!
Я ж усіма, що в поході цьому, присягаюсь богами —
Хочу, щоб ти мені вік за володáрку була!..
Ой, та тобі невигідно тут, бачу, ніжки звисають…
Он поміж тих дощечок можна опору знайти.
Відгомонів уже хід. Починаючи грища Великі,
Претор {114} 114 66. Претор — римський урядовець; окрім судочинства, мав також організовувати видовища. усі водночас перші четвірні пустив.
Бачу обранця твого. Раз обрала — хай переможе!
Коні, здається, самі чують, за кого стоїш.
Гей, та що ж ти коней женеш од стовпа так далеко?
[70] Он побіч нього промчав твій одчайдушний сусід!
Що це ти робиш таке?.. За тебе ж вона вболіває!..
Лівою віжку, молю, лівою дужче напни!
Вибрали ми лопуха!.. Відкличте ж невдаху, квірити!
Тогою кожен махни, знак йому дай звідусіль!
Вже подають… Але зачіску, ой, тобі збурять ті тоги —
Ти нахились — я тебе мов під намет свій візьму.
Та розчинилася знов перед кіньми гарячими брама —
Від різнобарв’я вже знов замерехтіло в очах.
Гей же, мчи першим, перемагай, попереду ж вільно!
[80] Милій моїй і мені, що забажали, — здійсни!
Їй пощастило; мені — не хоче всміхнутися щастя.
Він здобув пальму свою; я — здобуватиму ще.
Бачу, всміхнулась; іскринка — в очах, а тут цього доста.
В іншій місцині, колись, — ти усе інше додай.