Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Я переміг! Увінчай-но чоло моє, лавре звитяжний!
Бо ж обнімаю-таки любу Корінну мою!
Хто лиш її не беріг — чоловік, і замки, і сторожа,
Щоб не підкрався хитрун, — всі проти мене були.
З-між перемог саме та найгучнішого варта тріумфу,
Де, не піднявши меча, здобич безкровно беруть.
Що там рови, що мури міські? Усе це — марниці:
Жінку, досвідчений вождь, жінку я нині здобув!
Як повалився Пергам по облозі десятилітній —
[10] Скільки в Атрідів-братів слави тієї було?
Я ні з ким іншим її не ділю: плодами звитяги
Буду втішатися я, не якийсь інший вояк.
Сам я був за вождя, сам воїном був, піхотинцем,
Сам же й вершником був, сам і клейноди носив.
Доля до звершень моїх випадковості не домішала —
Гучно, тріумфе, ступай, світла турбото моя!
Привід війни не новий: не викрали б доньку Тіндара {83} 83 17. Донька Тіндара — Єлена. —
Мир і Європи б тоді, й Азії не полишав.
І чи не жінка вином розгарячених диких лапітів {84} 84 19-20. Лапіти — див. прим, до «Л.» І, 4, 8; «М.» І, 593.
[20] І напівконей, було, в бійку ганебну втягла?
Жінка й у краї твоїм, справедливий Латине, троянцям
Поштовх дала {85} 85 21-22. Жінка… поштовх дала … — йдеться про Лавінію, дочку володаря Латина; через неї Еней почав війну з Турном. до нових кровопролитних боїв.
Жінка й тоді, коли Місто ще юним було, нацькувала {86} 86 23. Жінка… нацькувала … — йдеться про викрадення Ромулом сабінянок, що стало причиною війни між сабінцями та Римом.
Римлян на тестів — до рук грізну їм зброю дала.
За білосніжну телицю бики, сам бачив я, б’ються,
Збоку дивилася та — їм піддавала снаги.
З-між багатьох і мені, воякові, — але без убивства, —
Взяти звелів Купідон славні знамена свої.

Плоду, що в лоні твоїм визрівав, немудро позбувшись,
Зблідла Корінна лежить — бореться смерть із життям.
Рішення те, небезпечний той крок, укривала від мене —
Гнівом по праву киплю, гору ж — острах бере.
Плід той від мене вона понесла, принаймні, в те вірю:
Часто, що бути б могло, те я за дійсне беру.
Мати Ісідо, чий край — хлібодайні ниви Канопа {87} 87 7. Каноп і згадані далі в тексті міста — в Єгипті. ,
І Паретоній, і Фар, в пальмах увесь, і Мемфіс,
Там, де стрімливий Ніл, широким річищем спливши,
[10] В море крізь сім своїх брам води вливає свої!
Систром твоїм заклинаю тебе й Анубіса {88} 88 11. Анубіс — єгипетський бог; його зображували з головою собаки. видом —
Хай шанобливо в віках служить Анубіс тобі,
Хай проповзає звільна змія довкола приносин,
Апіс {89} 89 13-14. Змія — атрибут Ісіди. Апіс — у стародавніх єгиптян священний бик, втілення Осіріса. хай в почті твоїм, бог рогоносний, іде, —
Глянь милостиво сюди — в одній ти двох порятуєш:
Їй подаруєш життя, — ну, а вона вже — мені.
Часто при святі твоєму вона тобі в храмі служила,
Галли {90} 90 18. Галли — жерці фрігійської богині Кібели, або Великої Матері. тим часом, жерці, кров’ю кропили твій лавр.
Ти ж помагаєш вагітним жінкам, що їм роздуває
[20] Стан, нещодавно гнучкий, лона прихований плід.
Будь же прихильною й ти, молитви мої вчуй, Ілітіє {91} 91 21. Ілітія — грецька богиня, що сприяла породіллям (у римлян — Люцина, також Генітала). !
Вір мені, гідна вона ласку пізнати твою.
Сам, в білосніжному весь, обкурю тобі миром жертовник,
Сам подарунки до ніг, як обіцяв, покладу
Й напис посвятний додам: «Назон — за Корінни рятунок».
Ти ж для дарунку цього й напису місце вготуй.
І, якщо можна в тривозі такій давати поради, —
Більше, Корінно, не смій важити власним життям!

Що то за користь жінкам — не брати участі в битвах,
Не виступати в похід у щитоносних рядах?
Воєн не треба: своєю — себе ж вони зброєю ранять, —
Часто на долю свою сліпо здіймають меча!
Та, що незрілий плід виривати з утроби навчила,
В битві із власним життям мала б сама полягти.
Справді-бо: лиш через те, щоб живіт не поганили складки,
Для смертовбивства цього площу всипати піском?
У давнину так чинили б жінки — од того душогубства,
[10] Певно, до пня вже б давно вигинув рід наш людський.
Знов довелося б шукать, хто б каміння в пустельному світі
Кидав {92} 92 11-12. Хто б каміння… кидав … — йдеться про міфічних Девкаліона і Пірру («Метаморфози», І, 244–415). , щоб роду людей дати початок новий.
Хто подолав би Пріамову рать, якби гожа Фетіда {93} 93 13. Фетіда — морська богиня, мати Ахілла. ,
Моря богиня, свій плід не доплекала колись?
А коли б Ілія {94} 94 15. Ілія — троянська жриця, мати легендарних засновників Риму близнюків Ромула і Рема. в лоні тугім близнюків умертвила, —
Хто б то на пагорбах тих Місто владарне заклав?
Так і Венера: коли б, завагітнівши, вбила Енея, —
Досі б не знала земля, що таке — володарі.
Втім, не було б і тебе — такої краси! — якби мати
[20] Так учинила колись, як її донька — тепер.
Та навіть я, кому краще було б од любові сконати,
Дня б не побачив, якби ненька згубила мене.
Що ж виногроно з лози, коли ще незріле, стинати,
З гілки зелений ще плід так-от, без жалю, зривать?
Вичекай трохи — самі опадуть; хай росте, що родилось,
Не пожалкуєш об тім, бо нагорода — життя!
Що то за безум такий — копирсатися в лоні своєму,
А ненароджених ще — трійлом поїти їдким?
Всяк дорікає кров’ю синів колхідянці {95} 95 29. Колхідянка — Медея, яка вбила своїх синів, щоби помститись Ясонові за зраду. гнівній;
[30] Кожному Ітіса жаль — ненька ж убила його!
Люті були матері! Але й привід для лютості мали:
Кров’ю своїх же дітей мстилися чоловікам.
Ну, а який же Терей чи Ясон спонукає вас нині
Так от, долаючи страх, зранювать лоно своє?
Не посягне на таке й у печерах вірменських тигриця,
Навіть левиця не вб’є, грізна, маляти свого, —
Чинять це… ніжні жінки, але — не безкарно для себе:
Часто, вбиваючи плід, гине убивця сама.
І як несуть її, щоб на вогонь, нечесану, скласти {96} 96 39. На вогонь кладуть … — померлих спалювали на похоронному вогнищі. , —
[40] Кожен покійниці вслід: «Так їй і треба!» — гука.
Ну, але хай ті слова розвіються в далях етерних,
А віщування мої будуть лиш звуком пустим!
Хай, милосердні боги, вона раз лише схибить безкарно,
Лиш один раз, а тоді, вдруге, — хай кару несе!